Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Культурі легко дихати требаІ з цього треба поволі, дуже поволі, не поспішаючи, виходити. Тому щобули погублені покоління. І те, що окреслено як «національний гермафродитизм»,— є теж наслідком такої вакханалії, якої світ не знав.В. Барка: У Тичини є вірш, який означує сутність оцієї безмежної утрати:«Як страшно — людське серце до краю обідніло». Це навія теоретично обґрунтованоїпротилюдяності. Вона підсилена повною збіркою творів так званихкласиків марксизму, ленінською збіркою творів і пізнішими теоретикамирадянськими, котрі вва жали: коли пробудити людські почування між людьмияк спорідненими, тоді ніхто політруків не буде слухати, і марксизм нікомуне буде потрібен. Через те так систе матично збіднювали людське серце.Головне було — змертвити найглибші струни на дні серця. І без звучанняяких не буває лірики справжньої. Через це поезія, яка втратила звучанняцих струн, наст роювалася на звучання політичне. І це була основна трагедіяв поезії.О. Федорук: Суть в то му, що вселився загальний страх в суспільстві.І тим стра хом були обійняті всі і внизу, і нагорі. Один другого боявся.І не могло бути лірики, бо лірика витравлювалася в ім’я певних так званихсуспільних ідеалів. Ці ідеали були штучними, мертвими, їх сповідувалина сильно. І через це лірика Тичи ни 20-х рр. залишилася дале ким острівцем.І тільки на по чатку 60-х рр. почали верта ти до того берега, материка.А потім, у 70-ті знову все було притлумлено, і знову розпоча лася ця сповідуваністьсуспіль ної ідеології, яка підмінила справжні поетичні почуття.Мистецтво тоді служило тільки суспільній ідеї. Але вже в 60–70-ті рр. визріваву мистецтві внутрішній протест, зростало розуміння, що так далі не можебути. І звідси запільна мистець ка культура, яка в Україні була розвинутадуже сильно, незва жаючи на те, що жорстоко каралася. Але ця культурабула, і в різних містах — в Києві, Одесі, Львові, Терно полі, Полтаві. Булихудожники, письменники, які мали свою особисту думку, що відрізняласявід нав’язаної офіційною ідеологією. Але тепер часи змінилися, хоч цейіндиферентизм національний залишився і ще має життя в школах, вузах.І через те боротьба за національ ну ідею, за національну психологію, літературу,культу ру не вщухає. Вона ведеться далі в ім’я того, щоб ця лірика, прояку ви говорите, ця мистецька культура ма ли вільне дихання.В. Барка: Мені здається, що всі ті процеси відлюднення мають причинуметафізичну, до якої у нас мало уваги. Згадаймо, що Ленін організував рух15