Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ГЕРМЕТИЗМ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВАЧи є межа історичною спадкоємністю?В жодному обласному центрі, ані в столичному Києві немає музеюсучасного мистецтва, принаймні, галереї з експозицією творів остан ніхдесятиліть. У Києві усі мистецькі акції відбуваються в Націо нальному музеїобразотворчого мистецтва України, що не додає йому репутації хоча б нарівні перспективи мистецьких ідей. Зрештою, при значення музею інше, усіпрекрасно це розуміють і тому кожну з та ких акцій слід розглядати, яккомпроміс між необхідністю і мож ливістю розвитку мистецтва в сучаснихспецифічних для культури умо вах.Заглянувши до київських газет столітньої давності, помі тимо приблизнотаку саму ситуацію: тогочасні художники, динамізуючи мистецький процес,мріяли про музей сучасного мистецтва. Адже виставляти свої твори їмдоводилося у залах біржі чи університету святого Володимира або у приміщенняхякихось галерей. Сто років то му київські художники ставили передсобою таку саму мету — вирватися з провінційної замкненості і охоче відгукуваласяна вияви будь-якої інтеграції чи то з російськими, чи будь-якимиіншими іноземними мистецькими об’єднаннями.Щось змінилося у нас за ці останні сто років і чи мисте цька атмосфераКиєва або будь-якого іншого українського міста стала визначальною в культурномусоціумі? Або так: чи є сучасний україн ський художник тією фігурою,яка акумулює наші уявлення про мисте цький ідеал або національнуідею, унаявлює бачення результатів його власної творчої праці в системіцінностей сучасної доби, що засвід чують міжнародний авторитет нашогомистецтва, його визнання серед інших народів, що є видимою ознакоюпоступу? Віриться, точніше — хочеться вірити: адже надія вмирає останнього,навіть тоді, коли шанси на нормальне людське життя скотилися до лініївиживання, тобто впали до нульової риски боротьби за існу вання. То невжеУперше: Сучасність. — 1999. — № 4. — С. 127–135.81