Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

МАЗЕПИНЕЦЬ ПОЛКУ МИСТЕЦЬКОГОДАНИЛО НАРБУТДанило Нарбут, син Георгія Нарбута, який ще 1912 р. означував своїнаціональні козацькі корені у підписі під родинним гербом «мазепинецьполку Черниговского, Глуховской сотни, старшинській син и гербови эмблемат живописець», — він, Данило Нарбут, був відданий його суспільноестетичнимідеалам, і про себе неодноразово повторював слідом за батьком:«хочу віддати Україні всі свої сили», — і саме через ці патріотичнобезкомпроміснінаставлення ще за життя Данило Нарбут зажив великоїслави серед шанувальників його таланту, а також любові, хто мав за щастязустрічатися з ним, спілкуватися, радіти за рідне виплекане ним мистецтвоі милуватись з цим великим життєлюбом усім українським народним —селом, небом, городами, хатами, людьми на базарах, дідом Корнієм, бабамиКатериною, Люською, рідною для нього Черкаською землею; жити пам’яттюпро козацьке лицарство, про отаманів Холодного яру Василя, Петра, СеменаЧучупаків, Іларіона Завгороднього, Федора Уварова, Івана Лютого-Лютенка,Пилипа Хмару, жити вірою в прийдешнє, жити і творити, бо якщо не творити,то нащо таке життя; хто мав за щастя спілкуватися з Данилом Нарбутом,той ніколи не забуде зустрічей з ним.Коли думаю про натюрморти Данила Георгійовича, згадую КатеринуБілокур з Богданівни, що витворювала композиції з бачених нею реалій(ставила деколи підпис «малювала з натури Катерина Білокур»).А коли згадую історичні полотна Нарбута, прагну порівняти його з улюблениммною Миколою Бутовичем, якого вабила минувшина, що обросла народнимилегендами, піснями, думами, що її глорифікували. Беремо для прикладузнамениті серії Нарбута «Гетьмани», «Полковники» (1991–1992 рр.)і згадуємо козакологію, що червоною ниткою пройшла через усю творчістьБутовича упродовж 20–50-х рр. ХХ ст. В обидвох випадках спостерігаю сер-Уперше: Данило Нарбут. Альбом. — Черкаси, 2009.292