Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федоруктазій? — ось про що я думаю. Для малювання потрібен вільний час, свогороду абсолютна свобода, степове привілля, а де їх узяти? І такий «навіжений»стиль місяця ми, роками… Не для медитацій про свободу творчості чиелітарність професії. Динаміч ний стиль життя і внутрішня зібраність, дисциплінав способі «математичного обліку часу», концентрація уяви і, врешті,самореалізація, катарсис, — у цьому суть жит тєвої манери і творчогоналаштування Чебикіна. Учням його випадає щаслива нагода на биратисяфахових знань, визначення свого індивідуального через критерій«математич ного обліку часу». Це одне з правил дидакти ки вчителя, іншимисловами, як колись було сказано: пізнай самого себе — звичайно, з до датком:через глибини академічного фаху.А правило друге: індивідуальність — це є шлях до свободи. Делікатністьцієї сен тенції Чебикін роками випробовував на прак тиці — художнійі педагогічній.Андрій Чебикін освоює, здавалось би, зна ні, обжилі простори графіки,її пластично-образні обшири (і його учні, колишні сту денти, сьогодніпровідні художники, впевне но завойовують ці обшири!), веде пульсуючумистецьку думку до дальших незнаних об ріїв і робить це переконливо,аргументова но, з властивою для його натури легкістю, що визнає характерицілісні, темперамен тні, неординарні — характери, що шукають завждивідповідь на запитання й ставлять на перший план оте вольове, кожномумитцеві властиве «мушу так зробити…». Від «мушу» до «хочу» — відстаньнародження мистецького образу. Хочу — це задані параметри неспо коюбунтівливої душі… Оце «хочу» — через усі часові пояси, стилі, епохи,просторові мистецькі уподобання. На зорі XX ст. нарбутівське, чиКовжуна, чи Бутовича «хо чу» згодом, через десятиліття знайшло відгуку Чебикіновій мелодії лінії, невгамовно ви могливій до себе душі. Чебикінз молодих років мав мету і знав, за що береться! Чеби кін розумів, що маєтворити, хоч, ясна річ, не знав ціни отому «що», переходячи через щабліпитань «як творити?». Але достеменно знав, у кого має вчитися, з кимпере йти «той» берег вербальності у пошуках того самого істинного (у прочитанніглядача).Сходимося з Чебикіним у розумінні істин ного, виношеного у потаєминахосяяної творінням душі, в його образному тлумачен ні сутностіІкара — вічного романтика з не минучістю його падіння. Сотні-сотні образ-222