Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорукженої до наших часів історії українського мистецтва, дає тлумачення явищі конкретних пам’яток архітектури та мистецтва. Перший розділ дозволяє простежитиформування і розвиток наукових зацікавлень Наталії Урсу, доноситьважливу інформацію про наукові центри, що сприяли пошуку і конкретним спостереженням,інформує про коло інституцій, що тримають проблему в полі зору,висвітлює нові сторінки діяльності ордену в сукупності його багатограннихфункцій, спричинених виясненням ролі й значення Церкви в житті і культурінароду, в системі храмового та літургійного дійства. Авторка вперше ввеладо культурного обігу комплекс до того невідомих українській науці архівних,історичних, літературних і візуальних матеріалів. Географія її пошуку булаширокою, обіймаючи території сучасної України, Польщі, Росії, столичні і провінційніміста, історичні центри та напівзабуті сьогодні, а колись знані культурніосередки.Дослідження з відповідною науковою принциповістю розгортає картинувивчення діяльності домініканського ордену на території України, переважно і якправило, польських вчених. У праці окреслюється і і справедливо «три основнихгрупи видань, які відрізняються характером і спрямованістю інформації», що,на наше переконання, не є оцінкою об’єктивною, бо для прикладу, праці сучаснихвидатних дослідників бароко Єжи Ковальчика, Яна Островського, ренесансуСтаніслава Моссаковського чи тієї ж з Кракова Зофії Голубєвої не несуть лишеномінативну інформацію, як таку, констативного характеру, а навпаки, вонищоразу включають науково-виважений мистецтвознавчий аналіз конкретнихархітектурно-мистецьких пам’яток як предмет вивчення мистецького, архітектурноготвору, вирізняються свіжістю, новизною мистецтвознавчих оцінок. Цяметодологічно означена Наталією Урсу номінативна інформативність склалаосновну похибку її монографічної праці, що, попри усе, несе величезні потокиінформації — часто ця спрямована інформація заслуговує, щоби бути вміщеноюу примітках, у додатковому апараті, — завдяки якій критерії, методики аналітичніоцінки нерідко перетворюються на маргінальні. За таких обставин не диференційованонаукові спостереження, які містились у наукових розвідках фундаторапольського мистецтвознавства Владислава Лущкевича другої половини ХІХ ст. і,скажімо, С. Баронча кінця ХІХ ст., В. Жили початку ХХ ст. від сучасних дослідниківз Вавелю, Краківського національного музею чи Інституту мистецтваПольської Академії Наук. Перших, не забуваймо, вирізняє методика, яку вонистворювали і якою бездоганно володіли, розгортаючи межі науки, а згадані394