Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорукробиться стисла спроба простежити період формування архітектури домініканськогочину від ХІІІ до середини ХІХ ст., означуються особливості орденськогоапостолату на вказаній території. Слід підтримати стисле окреслене Н. Урсуобґрунтування п’яти періодів існування домініканців на українській землі, що, якслушно зауважено, було невід’ємне від політичної та суспільної ситуації на відповіднійтериторії. Під цим кутом зору незрозумілими виглядають дати, якіавторка виносить у заголовок монографії — XVII–ХІХ ст. Адже у тексті задекларовані:і події, дотичні до сумнозвісного у жовтні 1917-го року, і останнійп’ятий період років незалежності України.Переконливо, зі знанням конкретного історичного матеріалу, на основіджерельного фактажу і використаних бібліографічних наукових пам’ятокавторка розгортає горизонтальну висхідну домініканської системи на українськихземлях, в тому числі за умов активної польської експансивної політики,оприлюднюючи без коментарів факт утворення Руської Провінції домініканців,а згодом Нової Руської Провінції імені св. Гіацинта у 1612 р. Охарактеризованорізні періоди розбудови католицьких храмів на Київщині, Волині, Поділлі,у Галичині, при тім детально перераховуються домініканські осередки — цейвеличний масив пам’яток, які зринають на сторінках, засвідчує динамічноорганізаційнудіяльність домініканського ордену на землях України, його динамічнупропагандистсько-місіонерську спрямованість, витончено професійненамагання включити до орбіти впливів розмаїті верстви населення і конкурентну,у порівнянні до інших орденів, заангажованість.Вельможні магнатські родини виступали у ролі доброчинців, підтримувалиорден різного роду пожертвами і сприяли розвитку будівництва домініканськихспоруд. Ця ідея простежується у розділах «Бенефактори ордену на земляхПравобережної України» та «Фундатори і доброчинці домініканських осідківу Галичині». Авторка свідчить, що більшість домініканських монастирівна Галичині фундувала магнатерія і що чотири найстаріші конвенти удостоїлисякоролівського донаторства. Брали участь у фундаціях також шляхта, а нерідкосамі брати-домініканці. Важливими є інформативні, хоча давно, до Н. Урсу,оприлюднені факти про донаторську політику канівського старости МиколиПотоцького — одного з героїв української усної і пісенної творчості, людиниз (примхливим, химерним характером,) яка не шкодувала коштів на розбудовукостелів, монастирів, залучала до праці архітекторів та митців. Про це немалойшлося насамперед у монографії директора Львівської галереї мистецтв Бориса396