Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

МИ — ІЗ СЕВАСТОПОЛЬСЬКОЇТВОРЧОЇ КОМАНДИХочемо знати, зрозуміти, збагнути себе, хочемо наблизитись одиндо одного, хочемо, аби нас зрозуміли, любили і щоб наші полотна, зродженіз смутку і радості, переживань і насолоди, приносили усім, хто їх оглядає,відчуття смаку, неповторності життя.Хочемо, і можемо, і любимо малювати.Хочемо відшукати свій власний солодкий, зронений природою мотивтворчості.Ми зранку і допізна — з етюдниками. Й наші розмови, вечірні, за сніданком,в обід — про мистецтво: про усіх тих, що творили до нас, у різні часиза різних умов («Матісівські декоративні плями…», «Коровінський стан…»,«Грищенко виніс це від Сезанна…», «Наш Столяренко відчуває море…»,«Акварелі Волошина…»), про кожного з учасників пленеру і наше намаганнязбагнути власний психологічний стан і стан природи в цю хвилину, годину,мить доторку пензля до палітри… Як це солодко, як радісно відчути тойстан, спіймати і передати на полотні оту солодку чайку творчої удачі.Усе вище описане — про севастопольський, дев’ятий, наш севастопольськийпленер, що об’єднав усіх — котрі різні за майстерним досвідом, віком,знаннями, усіх, хто приїхав до Севастополя, аби вслухатись у вальс севастопольськоїосені, відчути зором смак вересневої тиші, позбавленої курортноїсуєти і зваби.Усі, хто буде перечислений нижче, працювали творчо, з властивим длякожного вмінням, з хистом розуміння «як це й для чого я це роблю…»Не було такого, який міг скептично зронити: «Навіщо то мені?…» Отже,перелік учасників дев’ятого Севастопольського пленеру випливає з передумовиствореного кожним. Ось вони: Михайло Гайовий, Іван Гоп’як, МиколаДудченко, Петро Зикунов, Анатолій Зорко, Олена Молчанова, ОлександрУперше: Образотворче мистецтво. — 2006. — № 4. — С. 98–103.236