Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорукякось там недоброго для мистецької інтелігенції року пробули на виставцілише годину з офіційним приписом: «зняти як ворожі за настроєм».Жив замкнено, розкриваючись у колі друзів. Було мені любо в цій родині,обставленій скарбами, що їх не можна було показати помежи людей.То ще не вечір, радше — полудень…Йому не дали Національну премію імені Тараса Шевченка — найвищунагороду за творчість: мовляв, нехай ще почекає… А виставка до Шевченковоїпремії масштабна за розмахом створеного спершу у Палаці мистецтву Львові, а потім у Національному музеї образотворчого мистецтва в Києвітака сама імпозантна і велична, — ця виставка розкрила його непересічнутворчу долю в багатьох гранях пережитого ним — через поетику карпатськогогірського краю, народного світоглядного міфотворення стилізаціюурбанізованого буття, декоративність народного письма, кольору, орнаменту,через поетичне сприйняття буденної сцени, через простір уявний, надреальний,позахвилинний, неосяжний, у площині конкретної барви. Вінз однаковою насолодою малював на полотні олією, акрилом робив графічніаркуші, акварельні композиції, монотипії, практикував, згадуючибуковинську-гуцульську традицію, на склі, пластикових матеріалах.Остафійчук був налаштований на такий світ, який йому найбільше пасувавчерез внутрішній зв’язок нинішнього з попереднім, як правило, традиційним,однак, нинішнього рафінованого, виповненого нитками інтелігентногоспочування («Біля криниці», «Триєдине», «У просторі»). Він виповідаєтьсянеголослівно, можливо, стишено, але з численними натяками, щодіється щось, зіткане з невловимої на перший погляд, туги, може простоспоглядацького часостояння, як у камерному «Кавовому квартеті», де місцеє, але дія відсутня, де кава ота — ніби у Львові, а може у Грищенковій стамбульськійкав’ярні… Сцена локально камерна, і декоративна схрещеністьплощин жовтої стронцієвої вохри, теракоти, марганцевого Віолету,коричнево-темного марсу взаємоузгоджень з простими, але надчуттєвимигеометричними формами інтер’єру, осіб, плафону, стіни… Жодного натякуна об’ємне сприйняття, бо сцена перейнята декоративною зв’язністю, якій підпорядковані вузли площинного кольоропису.Життя в Остафійчукових чистих, позадинамічних виявах, свого роду ностальгійнанеквапливість, самоконтроляція серед повені незвичного, як у олійних«Інфанті з недільної», «Біля криниці» або «У дні затемнення сонця».232