Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорук«Жорна часу» ніби мали провокувати ідею «Аутентифікації». У венеційськомупроекті була поставлена мистецька проблема драматичної співмірностілюдини і часу. Тоді конструкція інсталяції теж вимагала енергетичногосинтетизму: живопису, відео, фотографії, звукового ряду і присутностіконусоподібного об’єкту у вигляді кристалу, наповненого езотеричним світлом,що мав фокусувати енергетику свідомості, пам’яті. Художник пронісчерез себе дух «Жорен», їх відображення в уяві багатьох було симптоматичним,дзеркально трансформаційним. З огляду на це прочитуємо ще раз сказанесамим автором випещене ним з чуттєвого досвіду: «Провідна ідея проекту— ідея нескінченного, одноманітного, тривожного часу, що перемелює,перетирає, знищує людей, втягує їх у виснажливий рух колом, йде і зновуповертається . У передчутті, очікуванні та невпевненості кожен персонаждійства втягнено у монотонну, пасивну гонку». «Жорна часу» якразритуалізують місце людини в просторі часу, що в розумінні Сидоренка булосформульовано як двобій людей з часом.Яскравий багатомовний проект вивів Віктора Сидоренка в перший рядчільних репрезентантів Contemporary Art міжнародного класу.Тема «Людина — Час» перейняла мистецьку уяву художника. Він обмацувавїї з усіх боків, він виводив її з глибини підсвідомого на поверхню здевальвованихлюдьми цінностей, він повсякденно ставив перед собою«Чому?», він шукав мистецькі алгоритми, вияснюючи глибинну прірву міжбуденним та ідеальним. Не застоювався. Не було чуже йому оте св. Луки:«Шукайте і знайдете». Так з’явився проект, що ілюстрував спресовані жорнамитиранії «Ритуальні танці» (їх бачили в київському «Совіарті»), а згодом«Амнезія», де художник прагнув відшукати зв’язок між мікроструктуроюі реальним світом (Сидоренкове «зв’язок реального і духовного простору»— як першопричина)… Так врешті прийшла черга на «Аутентифікацію»:я живу, існую — я думаю. Хто цього не хоче?Вагомий аргумент Contemporary Art — Віктор Сидоренко. Він знає,куди йти, а з ним — його ствердники і послідовники. Це, врешті, мистецькіреалії, й не можна уподібнюватись до страуса: я цього не сприймаю і відцього відмовляюся.