Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Неотипи концепт-скульптури ЛідаговськогоУ фокусі уваги присутній гнучкий і водночас стрункий силует людини.Він становить першостадійну модель руху і основу для зорових відчуттів.Його змодельована потенція скла дає підвалину для активізації площиниі форми, які вступають при своїй взаємодії у стан рівноваги. Відтак з глибиницих стосунків на ступає ясна в якісному оновленні переміна площини, щопочинає розумітися виразно, як осяяні промінням нитки павутиння.Форми еволюціонують під впливом двох іде алів: універсальності гармоніїі вірності ма теріалові. Жодне посутнє значення його творіння не можнаставити в іґноранцію до матеріалу, з якого воно зроблене. Ваго витість, матеріальністьтрадиційної скульпту ри з матеріалів, що мають означення різноманітнихвартостей (ціна, економія, об’єм у просторі) у своїй провінентностізаклада ють кардинально протилежні опонуючі, контрастні за змістом ідеїпро об’єкт інфор маційного спрямування. Ма теріальна ідея узалежнюєтьсявід ідеї більш універ сальної — інформативної. У випадку Лідаговськогомаємо справу не з скульптурою-предметом, концентратом ваги, об’ємутощо, а з ідеєю про скульптуру, про об’єм, фізичний об’єкт, предмет.У сучасному космосі пізнан ня папір як носій інформації відступаєперед новітніми системами, що закладені в технології комп’ютерних знань.Багатомільйонну структуру книжкових макросховищ заступає багатоканальназелектривізована по туга сидеромів та інших новітніх мікроутримувачівджерельної пам’яті. Подібну трансформацію у площині дематеріалізаціїпереживає і скульптура Лідаговського, у котрій фактор існування «фізичного»поступається пе ред еволюційною логікою «інформативного». Основнапластична ідея творчості ав тора, за його визначенням, — це інтенсифікаціяплощин ного дійства, що заявляє про себе у просторі; це потуга площиниу проекції простору. Подібні речі історія мис тецтва вже знає. ВихованецьБаухаузу Макс Білл у своєму творінні «Нескінченна стрічка» (1947) з листовогометалу втілив зворотну ідею про простір, що існує в площині форми.Його нескінченність символізована у закру ченій донизу вісімці, стрімконапруженій у спрямуванні до «виходу», «розгортання в площину» такимчином, що «висвітлює» одно часно і «фасад», і «спину» скульптури. У Лідаговськогоабстрактність має конкретизоване вираження в імперсональностіусіх образів. Ці неотипи повертають пам’ять і до мане кенів кутюр’є. Тутмаємо справу ймовірно, із віртуальною анатомією — конструкцією за думу,що знаходить розкриття на площині.269