Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Володимир Винниченко як художниксвоє мистецтво. Рівень цієї школи, імена її репрезентантів забезпечували длякожного нового учасника паризького мистецького процесу якісне ставленнядо свого фаху, розуміння, що живопис — це одухотворено-матеріалізованасубстанція на полотні.Стаття Гординського з’явилася в 1931 році, а, за свідченням М. Глущенко,Винниченко почав серйозно ставитися до малярства в 1927-му в Сен-Рафаелі. Як бачимо, минуло лише чотири роки — термін короткий длязасвоєння живо писної освіти, але попри це Гординський, сам вимогливийу мистецтві, робить переконливий висновок: «…Він володіє вже свобіднопензлем, і з його картин говорить до нас уже маляр, що має стільки сказатимовою пластики, що ми автоматично перестаємо думати про речі, що не стоятьу безпосередньому зв’язку з малярством» [16].Глущенко і Гординський, так само як Хмелюк, Грищенко, Бутович,Андрієнко, — яскраві представники української хвилі «Еколь де Парі».Винниченко у проміжку між 1927 і 1934 роками, допоки не переселивсяна Прованс до свого знаменитого «Закутка», теж належав до тієї паризькоїшколи, що демонструвала у малярстві зразкові досягнення колористики.Отже, школа формувала, зміцнювала талант Винниченка. У Парижі наприкінці20-х рр. творили близько 40 тисяч художників — вселенський різномовнийВавилон, що пригорнув гнаних і не гнаних митців з усього світу.В цьому середовищі Винниченко почувався добре.У книжці про творчість Василя Хмелюка 30-х рр. ми відзначали, щоу фран цузькій столиці — в цьому малярському Олімпі — навчалися мистецтвучимало українців. Серед них найбільш знаними є Соня Левицька, ОлексаГрищенко, Михайло Андрієнко-Нечитайло, Микола Кричевський, ВасильПеребийніс, Микола Бутович і група львівських художників [17]. У французькомусередовищі співіснувало багато стилів, напрямів, шкіл, функціонувалидесятки галерей, інтригували глядача сотні виставок. Хмелюк, як зазначалосяв монографії, з самого початку малярської практики, себто з паризькогоперіоду, «створив для себе кумира у вигляді людини і оточуючої природи.Він залишився відданим цій щедрій любові до натури впродовж більшяк півстолітньої творчої праці… Його любов ширилася з роками» [18].Паризьке середовище, контакти з художниками сприяли формуваннюмистецьких засад Винниченка, зростанню його професійних навичок,вироблен ню власних малярських поглядів. Цікавими щодо цього є записи143