Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

НЕОТИПИКОНЦЕПТ-СКУЛЬПТУРИ ЛІДАГОВСЬКОГООлександр Лідаговський, киянин, уро дженець Гуляйполя Запорізькоїоб ласті, привніс своєю появою елемент розгубленості серед мистецькогоістебліш менту столиці. По-перше, він своїми сміли вими творчими маневрамизбагатив ареали концепт-арту. По-друге, заявив своєю при сутністю проідеологію «межі». Молодий ху дожник не злякався наймодерніших інноваційнихпропозицій, що злітали з арени ринково-тусовочних прокламаційодноденними метеликами, і кинув гасло про десакралізацію об’ємноїваговито-статичної скульптури. Почнемо спочатку: Лідаговський закінчивХарківський художньо-промисловий інсти тут, який живили традиції новаторівВасиля Єрмилова і Бориса Косарєва. Він, очевидно, наслухався продивацтва в творчих пропо зиціях чудового педагога Косарєва і не один разчув кинуту ним крилату фразу: «Усе доб ре, що ллє воду на млин сюжету».Художник закінчив інститут, в якому культура дизай нерської естетики буланевід’ємна від авангардових рецептів, привнесених диханням «Нової генерації»,«Авангарду». В атмосфері таких модерних постилів народжувалисяверсії новітніх напрямків. Своєю присут ністю на художній сцені КиєваЛідаговський підтверджує цю думку. Фактором творчої скерованості такихметрів, як Віктор Сидо ренко, Григорій Корінь, переконуємося у ствердностідидактично-мистецьких посту латів харківської школи. Лідаговський — їїдитя, але дитя особливе, яке не підходить для вивісок типу «гарна дитина»:це — тонкий стиліст, що медитує у концепт-скульптурі. Це — чого ще яснонема в житті, але воно уже зродилося, хай поки що в думці, у здогаді, у першомубажанні.У характері Лідаговського поєдналися невід’ємно прагматизм і романтизм.Мемб рана цього характеру чутлива до новизни. Це не попсуючийепатаж, але і не заклик до філістерської комфортності. Без уяснення цихУперше: Образотворче мистецтво. — 2003. — № 3. — С. 84–85.267