Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЗУАЛЬНИЙ ЗОРЕПАДВіктор Олексенко, ідальго з Черкас, сміливо і відчайдушно репрезентуєпоезомалярство, поезографіку, зорову поезію і в цьому контексті він апелюєдо традицій українського авангардового мистецтва, а як поет візійної стихіїмає немало точок опертя з багатьма заангажованими у візіопоезію майстрами(Микола Мірошниченко, Іван Іов, Микола Луговик, Микола Сорока, ІванЛучук), і в тому самому, зігрітому полум’ям його неспокійної душі контекстівін нагадує мені колись незрозумілого черкащанами Едуарда Гудзенка(1938–2006), принца Ван-гогівської палітри, і на острові зорових композиційвін, Віктор Олексенко, сьогодні виглядає дивакуватим, самітнім, але гордимвід здійснюваного культурного чину, як рання весняна лелека на нерозмерзломуставку (якби знала, що іще не весна, то, може, і не летіла б, але дужекортіло їй прилетіти в Україну першою).Отже, Віктор Олексенко, автор живописних полотен, майстер книжковоїграфіки, виступає нині у ролі ідальго з Черкас — заповзятливий, сміливийверсифікатор поезографіки, зорової поезї, до яких, зізнаємося, вінйшов роками і тому виступає у ролі, яка пасує його характеру і відповідаєзасадам, яких він дотримувався завжди і не відступав від них ніколи, попринесприятливі умови суспільної перцепції до такого роду творення, додамо— вільного творення, незалежного самоутвердження.Треба усвідомити одну рису українського нинішнього суспільногобуття: наша реальна дійсність поки що не готова до радикальних реконструкціймистецтва і літератури, ця дійсність — зрештою не лише наша! —налаштована на актуалізацію традиційної медитативності, вона готова прийнятив свої обійми будь-який вияв творчого волевиявлення, але у межахзвичних, параметрах, які допускають лет творчої уяви до певної, скажемо,усталеної традицією мислення межі, і, боронь Боже, не далі. Отже, хай будеПублікація здійснюється вперше.272