Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорукімпресіонізм і т. ін.). Увесь цей могутній зріз української образотворчоїкультури фокусував, розгортав і оприлюднював якості творення, що не моглине полонити, не могли, в тлумаченні того самого Х. Ортега-і-Гассет, не рахуватисяз минулим і не брати до уваги сучасне, тобто суть полягала не в тому«ким ми були, а в тому, ким прагнули бути», і цього було чимало, бо соціальнігальма з педалі було знято.Як писав Іван Огієнко, «у який бік не поглянемо, скрізь побачимо, якоригінально, своєрідно складав свою культуру народ український». Ця культура,пам’ятаємо і знаємо, оновлювалася й наповнювалася щоразу, не перестаючирозвиватися, оприлюднюючи при тім нові чисті імена посвячених у їїбезмежний дзеркально ясний світ. Й кожного разу перед кожним поставало:«З чого почати?…» Але кожний сам вибирав для себе відповідь і йшов відповіднодо обраного ним самим шляху, який Д. Сараб’янов окреслив колись,усередині 90-х рр «категорією менталітету». Сучасний мистецький продукту процесі становлення переростає в категорію спадщини і стає надбаннямкультури. Він примножує її актив і немовби додає крил для того, що маєнастати по тім, і у цьому самодостатньому визначенні, самоусвідомленомупоступі немає місця для перепочинку, немає перерви, як не було її ніколи,навіть у часи жорстокої стагнації. Куди ми йдемо і далі підемо, час покаже,але неодмінно — по шляху оригінально-творчих і, безперечно, національнихформ вираження. Якщо поглянути прискіпливим оком під цим кутомна нинішній стан, на пройдений шлях здобутків і завоювань художньогодосвіду, то він направду привабливий і цікавий тим, що не порвав з минулим,а «напакований» його вартостями, дає право і підстави говорити про йогосуспільну активність, про рух «поза межі» кола звичних стандартів. І якщотак є, то тут починають діяти об’єктивні закони, що встановлюють історичнунеобхідність і потребу цього модерного українського мистецтва.