Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ДОЛЯ ВИВЕЗЕНОГО МУЗЕЮНа заслугу визначного українського дослідника з Пряшева МиколиМушинки відносимо історію ініціативного пошуку та знахідки фондів МузеюВизвольної боротьби України в Празі — цієї національної скарб ниці незламностіукраїнського духу і ствердження державності. Про це йдеться у йогомонографії «Музей Визвольної боротьби України та доля його фондів», щопобачила світ в Австралії.Насамперед зазначимо таке: уря дом УНР Відень офіційно намічавсястати осередком згаданого музею-архіву. Крім того, слід пам’ятати, що музейу Празі (у його фондах було 40 тонн національних історико-докумен тальних,культурно-мистецьких матері алів), а перед тим Український музей у Віднімали своїм «хрещеним бать ком» Український національний музей-архіву Празі, що отримав чима ло матеріалів з державного військо во-історичногоархіву та музею. Цей празький національний музей-архів був підпорядкованийУкраїнському інсти тутові громадознавства у Празі, пе рейменованомув 1925 р. у соціоло гічний інститут. Хранителем фондів цього музею-архівубув вихідець з Полтав щини поет Михайло Обідний, автор збірки «Нерозвілірани» — той самий, що в 30-х рр. працював на Закар патті, де і заснував музейетногра фічного товариства в Мукачевому.Отже, музей Визвольної боротьби України у Празі, створений видатнимивченими Дмитром Антоновичем та Іва ном Горбачевським у 1925 р., існувавдо 1948 р. Після цього з наказу московських офіційних властей і чеськихприслужників музей зник і доля його до початку 90-х рр. була невідома.Історія і трагічна сторінка музею по в’язані з особою полтавчанина СимонаНаріжного (1898–1973), його ос таннього директора, а також автора фундаментальноїі на сьогодні рідкісної праці «Українська еміграція. Культурнапраця української еміграції між двома світовими війнами» (том І — Прага,Уперше: Вільне життя. — 1998. — 27 січня.411