Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр ФедорукЄ художники, що створені для міста, натовпів, телевізійних юпітерів, а ємовчуни, із закапелками самотності. До таких відносимо Сергія Гнойовогоз Полтавщини, Григорія Гнатюка з Кіровоградської землі. На міфологемиГнойового слід дивитися у ракурсі «батьківське віконце», крізь шибку бабиноїхати, бо такою «родинною хатою» є його земля, духовиння сільськогоподвір’я з метафорами — півень, сонях, китиця чорнобривців або стебельцекропиви, глек з молоком або глек, скомпонований у довкілля. Від філософськогопрочитування «сільський натюрморт» до об’ємного поняття «свічка»простелений еволюціонізм С. Гнойового у композиціях «Теплий вечір»,«Вечір на Ворсклі», «Бабусине подвір’я», «Портрет бабусі», «Осіння пора»,«Дівчина з квітами» — це метафоричний перейнятий ароматом «внутрішнього»світ, в якому не бракує українського шарму з таємничою синявою небес.Більше поза Україною знана полтавчанка Світлана Пасічна, що завоюваланайпочесніші призи у багатьох країнах, в тому числі у пристанищіПікассо Вальорісі. У її просторово-пластичній кераміці можна простежитидовгий генетичний шлях — через Миргород, Опішню, у глибину віків до модногосьогодні Трипілля. У пластичні композиції керамічного крою Пасічназдійснила «трансплантацію» решетилівського ткацтва, вишивки і це задокументувалопафос її творчих осягань.Пластика С. Пасічної «наївна», ніби з далеких культур і в той самий часвона перейнята модерним рухом, грайливими настроями інсталяцій, асамбляжу.У ній спостерігаємо поєднання «волі і необхідності», що у переконанняхШеллінга є тожсамістю краси. І ця модерна краса — з нашого «мистецькогодебаркадера», на якому модерні побажання є відправними пунктамикінетизму. Численні об’єкти Пасічної, композиції «Народження Дня»,«День і Ніч», «Спогади про монастир Воронець», «Сни листопаду», що булавідзначена золотою медаллю на ХІV бієнале керамічного мистецтвау Вальорісі, несуть незвідану суть того, що «має бути» як знак свідомості (аможе, то символічне увиразнення пластичними засобами генетичної пам’яті?згадаймо інсталяцію О. Бородая і О. Бабака «Колиска», що на початку 1990-хвиставлена у залі Національного музею Тараса Шевченка, перевернула, осучаснивши,стереотипи знань про мегаліти традиційного), або ностальгійнірефлексії «Україна моїх блакитних днів», як писав О. Грищенко у посвятідо неї: «Найдорожчим тіням моїх рідних і друзів, а також тваринам і рослинаммого дитинства…» Хвилюючі до щему слова!48