Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Володимир Винниченко як художникпровансальський будинок колишній млин, клаптик землі у Мужені, переселивсятуди і зайнявся професійно городництвом та малярством. Живопис,окрім літератури, з жовтня 1934 р. аж до останніх днів його нелегкого життястав джерелом творчого натхнення провісником специфічного мисленнябарвами, що зроджували потік емоцій.Вихований у паризькій атмосфері чуттєвого малярства, Винниченкозали шався прихильником французької колористичної школи, цієї чи не домінуючоїгілки в стильовому розмаїтті мистецьких напрямів Парижа. СвятославГординський так схарактеризував живопис Винниченка: «Щодо його малярськогонапрямку, то треба сказати, що він завжди тримався реалізму, і тотого реаліз му, що, збагачений імпресіоністичним досвідом, уже вільнішеставився до природи і не копіював її сліпо. Те, що виносить Винниченковікартини понад будь-яке аматорство, це було постійне намагання творитичисто малярськими засобами безпосереднім і свіжим мазком, а це така притаманнаознака саме нового малярства, особливо французького. В цьомунамаганні йому різно щастило; часом боязнь не загубити реального предметасплутувала його чисто малярський вислів, а часом, навпаки, він дававтвори з бездоганною малярською фактурою» [21].Вихованець французької школи, Винниченко менше уваги звертав на малюнокі конструкцію, переймаючись переважно проблемами кольору, співвідношеннямсвітлоносності домінуючої плями. Дбав про кольоровий малюнок,в якому об’єкти розподілялися у перспективному скороченні, вирішувалисязавдання планів, співвідношень між ними. Малярство Винниченка чуттєвонаближене до реалій, об’єкти зображення емоційно завищені. Упродовж кінця1920–1930-х Винниченко поволі опановував натуру, мазками пензля «ліпив»форму, співвідношення між кольорами будував на засадах їх близькості, алевсупереч цьому відсутність професійної школи інколи позначалася на сприйняттієдності тональних сполучень, занижувала цілість форми, композиції.Форму Винниченко створює через поєднання двох-трьох основнихкольо рів, що в суміші з іншими складають напівтональні з’єднання, в якихзберігається домінанта основної плями. Вона посилює кольоровий стрижень,функціональ ність барви, здатної згрупувати довколо себе інші —допоміжні, зближуючі і доповнюючі. Це емоційність колірного вияву, деколір «оприлюднює» фактор світла і власні потенції виявляти його силу. Цествердна воля до активізації колірного поля, утвердження його на площині145