Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Український візуальний зорепадської виставки Робера і Соні Делоне 1913 р. і у вірші на честь М. Шагала«Через Європу», «під його пером симультанні речі ставали чимось на кшталтліричної кінохроніки у поезії».Відомий учасник авангардової культури, автор шанованого багатьмаесею «Півтораокий стрілець» Бенедикт Лівшиць писав: «Так само, яку живопису, мова йшла про одночасне сприйняття усіх елементів картини,замість послідовного їх сприйняття одного за іншим, основною засадоюсимульитанної поезії було витіснення послідовності одночасністю… БлезСандрар спільно з дружиною Делоне зробили спробу досягти винятковогоефекту виділенням окремих слів за допомогою різнокольорових літер і розмалюванняфону (йдеться про рукопис 1913 р. — О. Ф.). Паралельно з нимГійом Аполлінер публікував свої симультанні поеми, розташовуючи складиі уривки фраз по цілій сторінці таким чином, щоб геометричні фігури, утворенібезладно розкиданими друкарськими знаками, охоплювалися окомодночасно. Це вже мало відрізнялося від зовнішнього обрису футуристичнихвіршів, які практикували Марінетті та Палацескі».Семенко мав перед собою геніального візуаліста попередника, і ярмарквасекундова культура для нього не була чужою. Ліричні ідеограми абокаліграми у поезіях «Зарізана голубка і фонтан», «Маленьке авто»Аполлінера складали графічне мереживо, були, на його думку, рефлексієюна розвиток техніки, смутком, сповитими споминами про недавню війну.Зорові алюзії виявляли зв’язки зображення з текстом у кіно чи фотографії.Подібна урбаністично-технократична установка Семенка диктувала появуна українському грунті «поезо-малярства», що пройшло випробуванняу журналі «Нова генерація», а також у львівських футуристів.Ці паралелі на підтвердження самоідентичності Віктора Олексенка,черкаського маляра-романтика і поезо-мрійника були необхідними, а можливобули б недостатніми, якщо поминути, для доповнення і компаративістичноїповноти поезо-візуальну культуру, елегантний стиль представниківукраїнської барокової культури, якщо поминути графічний орієнталізм славетнихмайстрів каліграфії, а далі летризм французів, американця Тобея,якщо опустити на дно пам’яті поезо-конкретику і той щасливий симбіоз,коли, за вдумливими спостереженнями дослідника культури сприйняття,знаного психолога Р. Арнхейма «автори… конкретної поезії об’єднуютьсяз своїми співбратами-художниками з намірами уникнути суспільної ізоля-275