Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Величний знак метафоринезламне життєствердження карпатського Зевса, Довбуша, легіня з полонин.В його, Ечі, інтерпретації той карпатський Бик викрав Європу. Ечі мавінтуїтивний дотик до потаємних, можливо, іще неусвідомлених або напівпережитихструн людських переживань. У ньому кодовий пікторизм і піктористичнакодовість були активоздатними носіями форми. Образна поетикамитця містила під поверхневим зрізом вібруючої матерії вулканізуючу потугуекспресії, від неї площина експресії спружинювалася і звихрюваласявітрами динамічної палітри.Одним з найцікавіших і перспективно творчих на Закарпатті є ЗолтанМічка, що пройшов великий мистецький вишкіл у майстрів першого рангуЗ. Шолтеса, А. Коцки, Е. Контратовича. Художник увібрав і щасливо поєднавіз своєю власною культурою малярський досвід центральноєвропейськогорегіону (Австрія, Чехія, Угорщина, Словаччина), що маніфестуєдомінанту відкритого активного кольору. Мічка має європейське визнання.Зросла увага до метафоричного вислову вимагала складнішої й цікавішоїлексики: з’явилося поєднання широких тональних площин і насиченихактивною формою «вузлів композиції» — таких силових полів, де малярськадумка автора засвічувалася плетивом складних барв, змішаних до пастозногозвучання, або ж зведених до площинності. Цей прийом можна охарактеризувати,як засіб контрастного напруження, що наповнював, збагачувавсуть, ідею відтінками почуттів, імпульсами думок, узгоджуючи «текст метафоризму»і «письмо площини». Ось мистецький поступ Мічки — «Земляпредків», «Балканська дійсність», «Історія мукачівських синагог», «Історіяправослав’я на Закарпатті», «Початок нового часу», «Реліквія» — дзвенятьдзвонами барви на полотнах Золтана Мічки!З авторських переживань, ремінісценцій, складних порухів інтелектуі серця, від споконвічних творчих прагнень, складних рефлексій, що налаштовують«сцену мислення» на авансцену складних стосунків особи з культурою,спадщиною, цивілізацією, — з усіх цих небуденних виявів мистецькогоконкордизму і власного творчого амбіціонерства народжується українськийколоризм, без різниці — фігуративний (Шишко, Волобуєв, Захаров,Глущенко), чи позафігуративних, нинішніх стилістів малярської площини.Колись Микола Степанов реверенсно писав про Юрія Єгорова, що той— «велика людина, геній»; можливо, перебільшено «геній», але точно дефінітивно«людина» — і таке у Єгорова людинолюдське малярство.47