Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олександр Федорукроз’єднаності, замкненості. Бо консолідація зі світовою мистецькою культуроює конче необхідною. Потрібні принаймні живі ініціативи, творчі волевиявлення,як ось участь берлінських, вроцлавських, львівських митців у спільнійвиставковій акції, якою був озна менований 46-й Міжнародний євхаристичнийконгрес 1997 року. У репрезентативному каталозі автор його українськоїчастини, О. Голубець, охарак теризувавши еволюцію львівської мистецькоїшколи протягом 60–90-х рр. слушно відзначив, що у Львові — цепомітно також у багатьох інших містах — «незважаючи на складні політичніперипетії та економічні негаразди, мистецьке життя надзвичайно пожвавилося,набуло повнокровності та багатогранності». Справді не так за великимрахунком, і як пише далі автор, ознаками пожвавлення є велика творча енергетика.Змінені критерії оцінок творів, явищ, процесів і періодів розвиткумистецтва, зросла персональна відповідальність за долю культуриі ми стецтва, є життєвою потреба участі діячів мистецтва «у світовихми стецьких процесах і ринкових відносинах…», і підтвердженням цихоб’єктивних медитацій стала участь львів’ян у мистецькій події «Львів–Вроцлав–Берлін», де єдиним регіональним потоком виступили представникирізних поколінь: Василь Бажай, Михайло Безпальків, Іван Микитюк,Андрій Бокотей, Василь Ярич, Анна Лисик, Любомир Медвідь, Олег Мінько,Роман Петрук, Володимир Риботицький, Роман Романишин, Богдан Сорока,Ігор Стеф’юк, Микола Шимчук, Карло Звіринський.Момент традиційного зв’язку львівської школи прогресуючий. Вонаокцидентально наставлена. Парад творчої одності поколінь є домінантнийі виграшний. Традиційний і виграшний в альтернативному виборі пластичнихзасобів. Традиційна спадкоємність є центруючою для персоніфікуючоготворчого стилю. Не випадково у липні 1998 р. у Кракові в Історичному музеївідкрилася виставка «Студенти Краківської академії мистецтв: зі збірокНаціонального музею у Львові».Отже, живі контакти, участь українських митців у виставках на Заходіпотрібні і, зрештою, вони мають місце. Як ось для прикладу експозиція творівостанніх років Віктора Сидоренка (серії «Жінки і квіти», «Цитохронізми»та «Амнезія») у паризькій Академії центрально- і східноєвропейського мистецтва(весна 1998 р.) — експозиція, якій повірили парижани. Імпліцитназорієнтованість на арт-стиль, що відповідає вимогам сучасного сприйняття,переконує. Звідси — простір довіри.84