Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Український візуальний зорепад«Андріївський хрест», «Діалектика перетворень», «Яйце-Райце», «Марусинахустка», «Еквілібристика», «Воздвиження», «Осяяння» і т. д. Щоразу авторвибудовує свою зорово-графічну вежу, передбачаючи і програмуючи її стилістичнуоднорідність, так аби в цьому храмі було затишно і чисто, аби той,хто вперше опинився у ньому, відчув себе у безпеці, без зайвих доріканьі тлумачень, а той, хто не раз ступав у цей «Храм осяяння, створений Богом»,той, напевно, як сам Олексенко, розуміє й вспокоюється, що «Слово — цеХрам, побудований з літер». А «Колиска для Бога» у черкаського романтика— то вже данина Михайлові Семенку і, як на мене, на таку вдячну пам’ятьнаш панфутурист заслужив: у цій прозорій структурі-натяку ми знайдемостиль високий поєднаний з низьким, і вертикаль глобуса здинамізованийдіагоналлю кола, і натяк на традиційний стрій, і серйозну імітацію енергіїкола з хрестом, і функціональну гру банальної поштової картки чи ординарноїнаклейки позаминулого століття з Одеси.Вага загального у пропорціях конкретного. У метафориці-уявленніОлексенка воно може дорівнювати «оку», що в свою чергу дорівнює «колу»,а якщо хочете далі йти — може стати земною кулею, тобто дорівнювати їйза сенсом пізнання або обжиття. Бо воно є «око» — з усією його науковоювартістю, візуальною сенсорністю, герменевтичною індивідуалізацією. Бооко — це цілість і так само міф про неї. Нікуди від нього не втекти: вонопоставлене на службу самостеження, самозбереження і в ньому затаєнаенергія сприйняття сущого. Від того небеса сині, що вони направду не є сині.Може око є основою китайської каліграфії, а може слугувало колискою дляімпресій Клода Моне? Може воно є Ейфелева вежа, а може чанді Шівив долині Прамбанану як посвята трьом світам — світові простих людей, світовіпосвячених і світові богів: хто що може і як до того звик, хто віритьі встановлює правила для неї?… І немовби у зрості парування до «кола» —«коловорот», символ відвічного руху («це мабуть, щоб ми в мандрах не засинали»— авторська «доктрина серця») з прозорими натяками на трипільськігнізда нашої архаїчної Пам’яті, а рівно з цим шари її пізнавального колообертучерез орнаментику — праорієнтири тотемного поклоніння, черезпульсацію летричних гнізд на ймовірній керамічній основі — це коментарпро місцеве для Олексенка традиційне гончарство. Черкаський ідальгопам’ятає про своє походження, про рідну черкаську землю, як пам’ятав пронеї Едуард Гудзенко, як про неї пам’ятав Василь Симоненко — і в цьому277