Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Герметизм українського мистецтва. Чи є межа історичною спадкоємністю?також!) — Національному музею образотворчого мистецтва України,Державному музею Тараса Шевченка, Київському музею російського мистецтва;ось у Третьяковську галерею в Москві має намір передати кільканадцятькомпозицій; в Україні нема до його графіки належної пошани. Алехудожник живий, і сам дбає про долю своїх творів. А як нам бути з «нічийними»скульптурами покійного талановитого М. Грицюка чи композиціямильвівського сценографа Є. Лисика? Чи творами М. Глущенка, С. Шишка,Г. Гавриленка, А. Лимарєва, І. Литовченка, Р. Сельського, А. Пламеницького,П. Бедзира, Є. Кремницької, І. Григор’єва, С. Пустовойта і багатьох іншиххудожників, що стали окрасою українського мистецтва? Чи не нагадують їхтвори долю міжзоряних болідів? За картинами закарпатців А. Ерделі,А. Коцки, Г. Глюка полюють закордонні вояжери від артринку і вивозять їхнелегально за межі України. Вони теж нічийні?Як узгіднити мистецьку спадщину з динамічними ритмами суча сногожиття і як унормувати сучасну мистецьку практику з тим моральнимзобов’язанням держави, аби творчість сучасних митців мала надійний прихисток,а твори — гарантію на визнання рідними краянами на рідній землі?Що маємо? Для одних живою залишилася ностальгія за минулим — і цедеякі представники старшого покоління митців; інші заявили про готовністьборотися в умовах катастрофічної економічної скрути за право стверджувативласні шляхи у мистецтві — і це переважна більшість як осіб середньоговіку, так і наймолодших членів мистецького гурту, приміром, київськогооб’єднання «БЖ-арт». Маємо, окрім спадку державної залежності протягомтривалого історичного періоду, ще один тяжкий «гріх» як вікову традиціютоталітарної системи і усієї тодішньої ідеологічної машини — внутрішнюзамкненість, герметичність, ізоля цію від європейських і світових мистецькихпроцесів, «маємо те, що маємо»: амбіцію периферійності, щов умовах фізичної напівізоляції і пашпортово-візової дискомфортності претендуєна творчі відкриття й немовби їх здійснює.Відсутність важливої інституції державного зразка — музею сучасногомистецтва — є прикрою обставиною — і не тільки, — оскільки вона є причиноюгерметизму української образотворчої культури в сучасних часовихкоординатах. Бо «прорив» десятки-сотні відчайдушних магелланів на Західпогоди не робить, цей прорив, хай з позитивними творчими інвестиціямипогоди таки не зробить і не змінить загальної системи приреченості,83