Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Величний знак метафориконкретної доби, певного покоління, а в нашій українській топографіїдосить відчутний регіональний косметичний флер, скажімо, метафоризмодеситів Є. Рахманіна, С. Ликова, Ю. Коваленка, В. Кабаченка, О. Стовбура,Ю. Цюпка, перейнятий «перехрестям» культур і потужними екстраполямиантичної цивілізації, має своє типово одеське «забарвлення-ауру», тоді як«європейське перехрестя», скажімо, закарпатського регіону має специфічнийаромат також європейсько-цивілізаційних впливів, але з типово карпатськими«запахами», що їх можна відчути у композиціях А. Коцки,Е. Контратовича, Є. Кремницької, В. Приходька, Н. Пономаренко, В. Ґабди,З. Мички, І. та Л. Бровді, Т. Данилича, М. Іванчо, а також цікавим рядомбагатьох інших не названих наразі колоритних майстрів.Кожне слово наділене подвійним значенням і в кожному образі ховаєтьсяще одна скринька-метафора, що несе цілість і глибину уявлень промистецький та реальний світ. Що багатша і далекозоріша мистецька уява, топовнокровніший, результативніший концепт твору — шлях від задуму, пронесенийвогнищем метафори, є складником художньої цілості і образноїповноти. Думка Гете — «те, що всередині, є однакове ззовні» — уможливлюєприсутність метафоричного тіла у творі інтердепендантного до випромінюванняобразних домінант у системі мистецької думки.Глянемо під цим оглядом на творчий потенціал львівських художників,для яких ще з шістдесятих років сфера метафоризму у структурі образубула рівносильною до чистоти, свіжості, ясності форми. Прикладом можеслугувати нефіґуративна графіка Л. Левицького, малярство Є. Лисика,Л. Медвідя, пластика Р. Петрука, Ф. Бриж чи І. Дзиндри, який кілька роківтому переїхав на постійне життя до Львова з США і, передавши усю своюпластичну спадщину Україні, відійшов в інший світ, залишивши по собідобру пам’ять. Колористично світлоносна малярська площина К. Звіринськогоінтер’єрно збалансована струменями метафоричності, яку потужнонесуть шари барв, «смачно замішаних» мастихіном. Любомир Медвідь, якна мене, пластичну форму увиразнює, в легітимний спосіб насичуючи їїдухом-з’явою метафоризму, і це у нього відчутно скрізь: у композиції, в тканинібарви і в структурі палітри, у ритмах досконалої форми.Метафора львівських художників третьої чверті ХХ ст., збагаченадосвідом старших колег, котрі перейняли традиції Заходу через українськуПаризьку школу, а також берлінське, віденське і особливо празьке, краків-27