Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Традиція і авангард: Паралель чи альтернативи?перейняв однаково засади експресіонізму і абстракції — кардинальні лініїобразотворчості перетялися в його багатій мисте цькій спадщині. Вона задухом була модерною і відповідала ідеалам епохи. Аналогічних прикладівможна навести багато. На шляхах світо вої культури український внесокпосильний. Україна в XX ст. дала переконливі свідчення власної причетностідо творення активних мистецьких скарбів, при тому, що поняття українствав Європі і поза нею, як і поняття Європи в українстві, в культурнійатмосфері радян ської України довгі роки не бралося до уваги або — скоріше— рішуче відкидалося. Постаті С. Зарицької, Я. Гніздовського, Г. Крука, які В. Січинського, Д. Антоновича, Б. Стебельського вияснюють впливи модерніу мистецтві, незважаючи на те, що випробування мистецької доліна вигнанні мало обмежений простір дії й визнання.Про усе це, а також про характер зовнішньої і внутрішньої еміграціїв мистецтві, літературі соцреалістичної доби переконливо і аргументованопише Ю. Шевельов у двотомних спогадах «Я-мене-мені… (довкруги)», щонедавно побачили світ у Харкові.Історичні умови радянської системи гальмували відкритість українськогомистецтва. Офіційні чинники насаджували помпезно-догід ливийстиль, що канонізував обмежені чинники образності, вихід за межі якоїпереслідувався каральними методами системи. Маємо цьому безліч доводів,починаючи від М. Бойчука та його сподвижників.Опозиція в мистецтві була. Її хід простежувався на довгому відрізку1930–1980-х. Від опосередкованої замкнутості вона врешті-решт перейшладо відкритої ефективної нонконформістської маніфестації власних намаганьдолучитися до засад модерного мистецтва сучасного світу, її різностороннядія — від способів самоізоляції до рішучого відвертого неї прийняттяканонізованих ідеологам, — такий загалом був шлях поступу проривуз політичної і мистецької герметичності. У трафарети системі не вкладавсяспосіб мислення й творення багатьох мистців з різних мистецьких осередківУкраїни. У 1950–1960-ті рр. простежуються зони спротиву, зокрема у регіонах,що були віддалені від центру і мали більшу дозу інформації про світовемистецтво. Мова йде про Галичину, Закарпаття. Так, у Львові скреслилосясередовище, яке разом з М. та Р. Сельськими, Г. Смольським, О. Шатківським,К. Звіринським, а з молодших О. Бриж, І. Остафійчуком, О. Миньком,А. Бокотеєм виявило неординарне тлумачення модерних стилів. Притя-135