lexicon cosri - Чтиво

зирством бере малу віолончель, підіймає її і кладе собіна плече, як скрипку.— Отак! — каже він і простягає мені інструмент.Беру його і вперше в житті граю на віолончелі, як на скрипці.Дека звучить не так вже й погано, особливо в глибокихквінтах, мені здається, що я навіть краще чуюзвуки крізь дерево, притулене до вуха, а мадяр раптомзнову змінює запах. Тепер це різкий запах чоловічогопоту; він зняв маринарку й залишився в майці, дві сивіборідки, заплетені косичками, висять у нього під пахвами.Висунувши одну шухляду, він сів на кут, узяв умене віолончель і заграв. Я був вражений прекрасноюімпровізацією. — Чудово граєте, — сказав я йому.— Я взагалі не граю на віолончелі. Я люблю цимбали іскрипку. А на віолончелі грати не вмію. А те, що вичули, то взагалі не музика, хоч ви на тому й не розумієтесь.То тільки так, певний порядок звуків — від найнижчихдо найвищих, щоб можна було почути стрій таінші властивості інструменту... Пакувати?— Так, — сказав я і потягнувся до гаманця.— П ’ятсот тисяч, прошу, — сказав мадяр.Я похолов: — Хіба ви не сказали чотириста п’ятдесят тисяч?— Сказав, але це за віолончель. Решта — за смичок. Чи вине берете смичка? Не потрібен вам смичок? А я думав,за скрипкою і смичок ходить...Він вийняв з пакунка смичок і поклав його знову на вітрину.Я стояв як укопаний і нічого не міг сказати. І раптомотямився і від тих ляпасів, і від того мадяра, як відякоїсь хвороби, похмілля чи сну, я прокинувся, взявсебе в руки і перестав ламати комедію, з якої мадяр109