lexicon cosri - Чтиво

рани розлетілися в різні сторони, так що одна не моглавідчути іншої, і лиш тоді він упав на землю — вже мертвий.А потім у тій-таки смерті він помер вдруге, хоча здавалося,що в ній уже немає місця навіть для найменшогоболю. Поміж ударів стріл він помирав одночасно щераз, але зовсім по-іншому, помирав незрілою хлоп’ячоюсмертю і боявся лише, що не зможе достатньошвидко закінчити той величезний труд (бо смерть — тотяжкий труд) і одночасно з падінням зі стовпа прийтидо кінця й тієї другої смерті. Тому він напружувався іпоспішав. У своєму застиглому поспіху він лежав намальованій хатній печі, змурованій у вигляді маленької,ніби дитячої, церковці з позолоченими банями.Пекучі й крижані болі розпирали його тіло і, вивільняючисьіз нього, швидко змінювали роки. Морок розповзався,наче волога, кожна кімната у домі чорніла посвоєму,і тільки вікна ще мерехтіли останнім деннимсвітлом, ледь блідішим від мороку в кімнаті. Хтось зісвічкою заворушився у невидимих сінях і, ніби сторінкиз книги, почав швидко стуляти перед собою безконечнічорні одвірки, відсуваючи світло все далі, а тодінарешті ввійшов досередини. В цей час щось потекло знього, і разом з сечею він випустив минуле, залишившисьпорожнім. А потім, ніби водяна повінь, ніч надворіпіднялась із землі у небо, і йому вмить опало всеволосся, наче хутряна шапка з уже мертвої голови.І тоді в сні Коєна з’явилася ще й третя смерть Бранковича.Була вона ледь примітною і чимось затуленою, щомогло б бути довго накопичуваним часом. Здавалося,що сотні років стоять між двома першими смертямиБранковича і цією третьою, яку ледве можна було розгледітиз місця, на якому перебував Масуді. Спершу254