lexicon cosri - Чтиво

Ми все менше працювали для церкви і все більше розширюваликоло мов, якими переписували книги. Крімпереписів для чоловіків, ми почали робити й переписидля жінок, бо чоловічі і жіночі притчі не можуть матиоднакового кінця. За нами залишались ріки і рівнини(ми брали зі собою лиш їхні назви), смердючі погляди,кільця з ключами в вухах, стежки, закидані соломою ізв’язані у вузол пташиними дзьобами, дерев’яні задимленіложки а чи виделки, зроблені з тих ложок, а навівторок духів 1684 року ми увійшли у цісарський градВідень. Великий дзвін на церкві святого Стефана Віденськогостав рахувати нам години, — дрібні прискорено,ніби жбурляючи з дзвінниці лезами, а великі урочисто,ніби відкладаючи й висиджуючи вночі під храмом яйця.Коли ж ми увійшли у напівсутінок під тою вежею, наддзвінкою бруківкою на довгих нитях зависли полієлеї,немов огненні павуки, а кругом них здіймався запах воску,що раптом став сторчма, у формі церкви, прикритийкаменем стін, як тіло одежею. Нічого не було видно,але що вище підіймався вздовж вежі погляд, тим густішоюставала пітьма, і видавалося, що там, під самимшпилем, загусаюча щомиті мла порве нарешті нить, наякій внизу, в церкві, висить сяйво... Тут ми знайшли новуроботу й зустріли нашого нового господаря — Аврама зроду Бранковичів, чоловіка, який пером уміє поганяти,а шаблею розписує церкви. Про нього я скажу лиш кількаслів, щоб було знать, за що його боялись так, як ілюбили.Про Бранковича в народі говорять, що він трохи не присвоєму розумі, що молодим ще хлопцем він сорок днівне вмивався, потрапив на вечерю до нечистих і став духом.На кожному плечі виріс у нього жмут шерсті, вінпочав бачити майбутнє, впадав у сплячку в березні, мавлегку руку, далеко міг сягнути тілом, а ще далі духом,325