lexicon cosri - Чтиво

саме там один невідомий подорожній зробив наступнийзапис зі слів Акшані:— Сторож замикає гробницю,— пише невідомий,— дозволяючивпасти в її темінь тяжкому звукові засува, такніби залишає всередині ім’я ключа. Він такий же похмурий,як і я, він сідає на камінь біля мене і заплющуєочі. У ту хвилину, коли мені вже починає здаватися,що він заснув у своєму кутку тіні, сторож підіймає рукуй показує нею на міль, що літає десь під склепіннямигробниці, вилетівши з наших убрань а чи з персидськихкилимів, якими встелена підлога.— Бачиш, — звертається він до мене байдуже, — та мушка,що літає високо вгорі під білими стінами склепу,помітна лише тому, що рухається. Звідси можна було бподумати, що то пташка летить високо в небі, якбистіну узяти за небо. Мабуть, міль ту стіну так і бачить,і тільки ми знаємо, що вона помиляється. А вона незнає навіть того, що нам про це відомо. Вона не знаєнавіть, що ми існуємо. Спробуй-но тепер поговорити знею, якщо можеш. Чи можеш ти сказати їй що-небудь —що завгодно — але так, щоб вона зрозуміла тебе і щобти був певний того, що вона зрозуміла тебе так, як слід?— Не знаю, — відповів я. — А ти можеш?— Можу, — спокійно відказав старий, потім плеснув долонямиі, вбивши міль, показав мені її мертву на руці.— Ти думаєш, вона не зрозуміла того, що я сказав їй?— Так ти і свічці можеш сказати, що існуєш, загасившиїї між двома пальцями, — зауважив я. — Звісно, якщолиш свічка може вмерти... Уяви собі тепер, — продовживвін далі, — що існує хтось, хто знає про нас теж саме, що й ми про міль. Хтось, кому відомо, як, чимі нащо огороджений оцей наш простір, те, що мивважаємо небом і розглядаємо як безконечність, —133