lexicon cosri - Чтиво

Я рада, що ти, яка не любить Ісака, залишилась там, далековід нас. Тепер нам з тобою легше любити однаодну.2.Єрусалим, вересень 1968Доротко,Всього лиш кілька слів: запам’ятай собі назавжди — типрацюєш, бо не вмієш жити. Якби ти вміла жити, то непрацювала б і жодна наука не була б тобі потрібна.Проте, нас завжди вчили лише працювати, і ніхто невчив жити. От і я теж не вмію. Я йшла за псами незнайомоюстежкою в густому лісі. Над стежкою спліталисягілки. Дотягаючись до своєї їжі — до світла — дереватворили красу. Я ж зі своєї їжі можу створити лишеспогад. Я не стану гарною через свій голод. До тих деревмене прив’язує щось відоме їм, але чуже мені. А їхдо мене прив’язують одні лиш мої пси, які сьогоднілащаться до мене більше, ніж завжди. Бо їхній голодкращий, коли він іде з дерев, а не з мене. Де ж тут твоянаука? В науці, щоб іти далі, досить знати лиш останнєслово свого фаху. З красою все по-іншому.Ісак повернувся, його рубці заховані під одягом, він гарний,як і колись, і схожий до пса, навченого виводитикраков’як. Він любить мою праву цицю більше, ніжліву, і ми кохаємось без міри. В нього довгі ноги, якимивін перестрибував сходинки на Вавелі і які тепер почерзі закручує навколо своїх колін, коли сидить. Моєім’я він вимовляє так, як вимовляли його на самомупочатку, перед усіма вживаннями, ще до того, як воноприм’ялося, переходячи з уст в уста... Давай домовимосяз тобою і поділимо між собою ролі: ти у своєму293