lexicon cosri - Чтиво

мною, розгорнуті, як карти, ані в моїх снах, поскладаних,як перевернуті карти, кожну з яких я можу відкритиколи захочу. Такого обличчя не було ніде.Було чути, як десь в горах сокира цюкає об бук, бо сокирапо-різному цюкає об бук і об в’яз, а в ту пору рубалибуки і в’язи. Я пам’ятав всі до одного звуки, почуті крізьхуртовину за своєю першою вечерею в монастирі більшеяк десять років тому; я пам’ятав давно померзлих птахів,які летять крізь ту хуртовину, тяжко падаючи в мокрийсніг, проте за жодну ціну я не міг згадати, яким булощойно побачене обличчя. Я не міг згадати жодної риси зобличчя Никона, жодного його відтінку, і навіть того,чи був він бородатим. Перший і єдиний раз у житті мояпам’ять зрадила мене. Було це так несподівано і неймовірно,що я швидко й легко знайшов сьому пояснення.Могло воно бути тільки одне: лиш те, що не від сьогосвіту, не можна запам’ятати, і воно єдине не втримуєтьсяв пам’яті, як проковтнутий вуж у качці. На прощанняя спробував ще раз, поглянув Никону просто в уста івідчув такий страх, наче мій погляд можна було відкусити.А він і справді саме це й зробив, лиш дрібно клацнувшизубами у повітрі. Отак, з відкушеним поглядом, я йповернувся в Йованє.Там, як і раніше, я знову взявся до переписування книг,але якоїсь миті раптом відчув, що в моїй слині слів більше,ніж у того, хто писав книгу. Так я й почав до переписуваногомною чтива додавати де-не-де слово чи два,речення за реченням. Був вівторок, і того першого вечорамої слова були кислими й терпкими на зубах, але внаступні вечори я став помічати, що з дня у день, якплід у пізню осінь, вони наливаються й стають дедалісоковитішими, тяжчими й солодшими, наповнюючисьзмістом, який дає що більше втіхи, тим більше й сили.І сьомого вечора, ніби остерігаючись, щоб той мій плід1 1 Хозарський словник321