lexicon cosri - Чтиво

джав по сцені і, побачивши імена колишніх власниківмісць, викарбувані на спинках сидінь, почав неспішновимовляти древні незнайомі слова:— Caius Veronius Aet... Sextus Clodius Cai filius, Publiliatribu... Sorto Servilio... Veturia Aeia...— He клич мертвих! — застерегла його Калина. — Не клич,бо прийдуть!Щойно сонце покинуло театр, вона зняла з жару гриби йкров’янку, і вони взялися до їжі. Чутно було все до найменшихзвуків, і кожен прожований шматок відлунювавіз кожного сидіння окремо, скрізь — від першого до восьмогоряду — однаково голосно, але щоразу інакше,повертаючи звук назад до них, у центр сцени. Це виглядалотак, ніби усі ті глядачі, чиї імена були викарбуваніна сидіннях камінних лав, їли — чи принаймні хтивоплямкали губами услід кожному новому шматку їжі —разом із молодою парою. Сто двадцять пар померлих вухіз напруженою увагою прислухалося до того, що діється,і весь театр плямкав слідом за молодими, хтиво втягуючиу себе запах кров’янки. Коли ті двоє переставалиїсти — переставали й мертві, ніби шматок їжі застрягавїм поперек горла, і напружено чекали, що ж будуть робитидалі хлопець із дівчиною. У такі хвилини Петкутинособливо слідкував, щоб, ріжучи їжу, не порізати собіпальця, бо мав таке відчуття, що запах живої крові можезрушити глядачів з рівноваги, і тоді вони, швидкі, як біль,кинуться з театральних ярусів на нього й Калину і розірвутьїх, гнані своєю двохтисячолітньою спрагою. Відчувши,як по тілу пробігли мурашки, він притягнув досебе Калину і поцілував її. Вона поцілувала його — і відразупочулося, як лунко цілуються 120 пар уст, ніби й ті,що в залі, теж цілувалися і любили одні одних.46