lexicon cosri - Чтиво

— Я ніколи не знаю, — нарікав він, — який рай і чиєпекло на них чекають. Вони відлітають межи єврейськихянголів або до християнських чортенят, і я ніколине побачу їх на тому світі, коли ввійду в дженет...Якомусь дервішу він дуже просто розтлумачив свою схильність.Коли смерть і любов, той і цей світ наближаютьсятак близько один до одного, чимало нового можнадізнатися про них обох. Це — як із тими мавпами,що час від часу відходять до іншого світу. Коли вониповертаються назад, кожен слід, залишений їхніми зубами,стає чистою мудрістю. Тож хіба можна дивуватись,що часом дехто із людей дає тим мавпам укуситисебе за руку, а опісля читає зі сліду на руці істину?Мені такий слід не потрібен...Тому Мустай-беґ, окрім коней, яких любив, але не сідлав,купував собі покійників, яких не любив, але сідлав.Недалеко від моря беґ тримав розкішну кінську гробницю,витесану з мармуру, за якою доглядав дубровницькийєврей на ім’я Самуель Коен*. Той єврей залишивзапис про одну подію, яка трапилася в таборіШабляк-паші під час походу в Волощину.Якогось вояка з пашиного загону запідозрили в зраді, хочапереконливих доказів його вини не було. Він єдинийзалишився живим після сутички загону з ворогом наберезі Дунаю. Рада вважала, що вояк утік і тому врятувавсвою голову; вояк, натомість, переконував, що бійвідбувся серед ночі, всі нападаючі були зовсім голими івін єдиний захищався до останку й залишився живимтільки тому, що не піддався страху. Його привели доШабляка, щоб той розсудив, чи винен вояк. Хлопцевівідірвали рукав і поставили перед пашею, який за чассуду не промовив ані слова, як і всі інші учасники того7*195