lexicon cosri - Чтиво

У сусідній кімнаті хтось грав на лютні. Між анатолійськимилютністами потім довго ще ходили розмови проту ніч і ту гру. Масуді відразу почув, що інструмент, наякому грають, незвичайний. Дерево, з якого він бувзроблений, не знало сокири, і тому звук у ньому не бувубитим. Крім того, дерево це росло десь високо в горах,у лісах, що не чують шуму води. І, нарешті, самкорпус інструмента був зроблений не з дерева, а з костіякоїсь тварини. Масуді почув це так, як поціновувачівина чують різницю між сп’янінням від вина білого ічервоного. Мелодія, яку грав невідомий, була знайомаМасуді. Належала вона до малознаних, і тому він здивувався,що хтось у цій глушині виконує саме її. У тіймелодії було одне дуже складне місце, і Масуді ще в тічаси, коли він грав на лютні, створив для неї свій особливийперсторяд, який пізніше застосовували усі лютиісти, що грали ту мелодію. Проте незнайомий гравне за правилами Масуді; він користувався якимось іншим,ще кращим способом, і Масуді ніяк не міг утямити,як він це робить, не міг знайти ключа до тої гри. Цейого здивувало. Він зачекав, доки мелодія повториться,і тоді нарешті зрозумів. Незнайомий використовувавна складному місці не десять пальців, а одинадцять.Тепер Масуді знав, що грає шайтан, бо дияволпри грі користується ще й хвостом.— Це він мене наздогнав, чи я його? — прошепотів Масудіі кинувся у сусідню кімнату. Там він побачив чоловіказ тонкими пальцями однакової довжини. Сивиназмійками стікала вздовж його бороди. Мав ім’я АбирІбн Акшані0 і тримав у руках інструмент з панциря білоїчерепахи.— Покажіть мені, — вигукнув Масуді, — покажіть мені!Адже це неможливо...172