lexicon cosri - Чтиво

ний дьогтем і тепер був готовий до подорожі. Він узявзі собою ще й коня-огиря, з тих, що їх пускають розганятикров кобилам, перш ніж парують їх із жеребцями.Міняючи верблюда на коня, Коен проїхав за деньдводенний шлях і виконав свою роботу. Коли здивованийпаша запитав у нього, хто й коли вчив йогоїздити верхи, Коен відповів, що вчився уві сні. Такавідповідь дуже сподобалася паші, і він подарував Коеновісережку, яку силять в носа. Коли гармату відлили,почався наступ на австрійські позиції. Шабляк віддавнаказ своїм військам, і всі рушили на сербськіпозиції, а серед інших і Коен, що замість шаблі носивякусь торбу, хоча в ній, як всі знали, не було нічогопутнього — тільки старі дрібно списані аркуші в білихряднинах.— Під небом, в’язким, наче каша, — розповідає очевидець,— ми влетіли до окопу, де залишилося тільки троєчоловіків — бо всі інші вже давно втекли. Двоє грали вкості, не звертаючи на нас жодної уваги, а поруч, передшатром, наче непритомний, спав якийсь заможно вбранийвершник, і накинулись на нас лише його пси. Заякусь мить ми порубали одного з гравців і прокололисписом сплячого вершника. Зі списом у грудях вінпідвівся, опершись на лікоть, і подивився на Коєна, атой від цього погляду впав, наче скошений кулею, ірозсипалися навсібіч папери з його торби. Паша запитав,чи це Коєна вбили, і тоді другий гравець промовивпо-арабськи:— Якщо його звати Коен, то це не куля, а тільки сонзвалив його з ніг...Це виявилося правдою, і ті дивні слова продовжили гравцюжиття на один день. Бо слова людські — як голод:щоразу мають іншу силу...251