lexicon cosri - Чтиво

гось імені (найчастіше батькового), що лежало на їїустах, виплюнуте й омите кров’ю. Густі, як каша, непрохідніроки, крізь які д-р Сук пробивався останнімидесятиріччями, збираючи архівні записи, фотографіїстарих монет і уламки соляних глечиків, щоб з них збудуватистовп істини, все очевидніше давали йому зрозуміти,що мама з великих далей наближається й повертаєтьсяв його життя. Вона поверталася через йогостарість і через його зморшки, забираючи з роками всебільше місця на його обличчі й тілі від рис і особливостей,успадкованих ним від його покійного батька. Перетворювавсяна очах із нього в неї, а тепер, коли вінзмушений був жити сам і виконував жіночу роботу, вйого руках залишалося все менше батькової спритності,а все частіше у млявості й невмілості власних пальціврозпізнавав мамині рухи. Його рідкі відвідини батьківськогодому, пов’язані, як правило, з дняминароджень (як було й цього разу), теж почали змінюватись.Тепер мама зустрічає його біля входу, цілує йомуволосся і відводить у кут, де раніше стояло його крісельцедля учіння ходьби, а тепер стоїть крісло, прив’язанешнуром до дверної клямки, як порося.— Сашунечко, ти завжди був неуважним до мене, — кажевона синові, — найкращі й найщасливіші години могожиття були пов’язані з такими неймовірними зусиллями,які я пам’ятаю ще й тепер. Ті зусилля, а разом зними й ти, пам’ятаються мені не як щастя, а як якесьрадісне, майже нестерпне, напруження. Чому так виснажливотяжко було стати щасливою? Але це все давноминуло, як вчорашній день. Я змирилася з цим, відколистала нещасливою. Проте, поглянь, усе ще є хтось,хто мене любить, хто ще пам’ятає про мене!4*99