lexicon cosri - Чтиво

лезі ножа, яким він різав хліб, коли йому розказали цюновину, а тоді він зав’язав вузлом вуса і зник, несучи вруці свою голову. Невідомо, скільки тривала його подорож,але одного сонячного ранку Яків Там Давид бен Яхіяповернувся з Німеччини здоровим, високим і струнким,і з новим іменем. Він узяв собі ім’я свого благодійникаДаубмануса — того старшого, що проводжав його колисьгорбатим, а тепер зустрічав здоровим, з радістю і наступнимисловами:— Не можна говорити про половину душі! Бо тоді одну їїполовину ми могли б тримати у раю, а другу — в пеклі!Ти — підтвердження цього.І справді, з новим іменем Даубманус-молодший почав новежиття. Проте життя це було подвійним, як ердельськийтаріль з двійним денцем. Даубманус-молодший ідалі одягався джиґуном і ходив на ярмарок з двома картузами— одним при поясі, а другим на голові, чергуючиїх для повного лиску. Він був таки справді красенем,мав лляне волосся, що виросло у місяці іярі, і такбагато вроди на обличчі, як місяць сиван має у своємуволодінні різних днів, а їх у ньому тридцять. Уже йженити його хотіли. Аж тут раптом виявилося, що післяодужання з обличчя Даубмануса зник його знаменитийусміх. Той усміх, що його він зранку здмухував ізуст, перш ніж увійти в друкарню, і далі, за звичкою зминулих років, чекав на нього перед входом в майстерню,ніби щеня, лишень тепер він ловив його в повітріверхньою губою так, як ловлять приклеєні вуса, щобвони не впали. І усміх цей на ньому так і висів. Людиперешіптувались про те, що в друкаря, відколи той скинувсвого горба й розпрямився, вселився страх. Він злякався— говорили кругом нього — тої висоти, з якоїраптом поглянув на світ, злякався нових краєвидів, яких220