lexicon cosri - Чтиво

— Не їдь нікуди, — сказала вона йому. — Зі суддями всеможна владнати. Ти лиш скажи. Нема такого заслання,якого не можна було б відлежати на лавах у приморськихтюрмах. Я вплету кому слід кілька золотих шкудо вбороду, і нам не треба буде розлучатися.— Мені треба йти не тому, що мене вигнали, — відповівКоен. — Для мене уся та їхня писанина варта не більше,ніж крик ворони. Я йду, бо настав мій час. З дитинствамені сниться, що я б’юся в темряві на шаблях і кульгаюуві сні. Я бачу сни мовою, якої не розумію у житті. Тактриває вже двадцять два роки, і тепер надійшов час, щобсон той справдився і розтлумачився. Або зараз, або ніколи.А справдиться він там, де я його бачу — в Царгороді.Бо недаремно сняться мені ті криві вулички, муровані,щоб убивати вітер, ті вежі і вода під ними...— Якщо ми більше не зустрінемось у цьому житті, — відказалана те добродійка Євфросинія, — зустрінемось вякомусь іншому, в наступному. Може, ми тільки коренітих душ, що проростуть із нас одного дня. Може,твоя душа і вагітна і колись вона народить мою душу,лише перед тим обидві вони повинні пройти назначенийїм шлях...— Якщо навіть і так, у тому майбутньому житті ми всеодно не зможемо впізнати одне одного. Твоя душа —то не душа Адама, яка переходить у душі всіх наступнихпоколінь і помирає заново в кожному із нас.— Коли так, ми зустрінемось у інший спосіб. І я хочу тобісказати, як ти мене впізнаєш. Тоді я буду чоловіком,але мої руки будуть ті ж самі, що й зараз — кожна здвома великими пальцями, так що кожна може бути ілівою, і правою...Промовивши це, добродійка Євфросинія поцілувала Коєнав перстень, і вони розлучилися назавжди. Смерть248