1PZ2a7xaD

нальним способом самовираження Розена. Не сперечаючись
з зауваженнями критиків, що фаворизують
сучасні, авангардні напрямки, необхідно підкреслити,
що такий спосіб художнього вираження – фігуративний
та традиційний – був усвідомленим вибором митця,
котрий прагнув творити мистецтво костельне,
релігійне, відповідно до його багатовікової традиції,
а передовсім згідно з його традиційною іконографією.
Розписи хвалили не лише критики міжвоєнного періоду;
також сучасні дослідники вважають, що: «Ансамбль
поліхромії Яна Генріха Розена у львівській вірменській
катедрі належить до найвизначніших цілісних вирішень
малярських інтер’єру костелу зреалізованих
у незалежній Польщі».
* * *
Катедра та її декорації перебули II Світову війну відносно
добре. Разом з ліквідацією у 1945 році радянською
владою Львівської Вірменської Архідієцезії,
у 1950 році закрили також катедру, котру почали використовувати
як запасники музейних фондів [iл. 311].
Аж до грудня 2002 року тут зберігалася багата колекція
ікон та скульптури Національного музею у Львові.
З того часу споруда належить до Громади Вірменської
Апостольської церкви, котра опікується катедром
[iл. 313].
Від початку реставраційних робіт у катедрі минуло
понад 100 років. Незважаючи на війну та багато
політичних змін, в результаті яких катедра опинилася
в іншій державі та служить місцем культу іншій (т. зв.
некатолицькій) вірменській громаді, будинок залишається
чудовою пам’яткою мистецтва багатьох віків
та принаймі двох народів. З цієї сторічної перспективи
можна вже, напевно, ствердити, що сміливі, часто
контроверсійні рішення, прийняті у зв’язку зі змі -
ною вистрою кадедри виявились цілковито виправданими.
Вище була показати, наскільки на сучасний образ
катедри мали вплив рішення о. Теодоровича [iл. 312].
Немає сумніву, що сучасний вигляд святині є його
заслугою, і треба висловити подив його відвагою і,
напевно, також мудрістю архієпископа, котрий під
бароковим вистроєм зумів побачити первісну вірменську
святиню; треба віднестися з шаною до того, що
незважаючи на багато труднощів, завжди залишався
при своїй реставраційній програмі.
Усі подальші події, пов’язані з ремонтом та змінами
у катедрі, були результатом того першого рішення
про відновлення храму, прийнятого архієпископом.
Відновлення Вірменської катедри було моделлю для
вирішення реставраційних проблем та пов’язаних
з ними трьох найважливіших для цього часу завдань:
1) проблема історичної реставрації; 2) консервація існуючого
стану; 3) роль нового мистецтва у пам’ятці.
Додатково долучалася до того розбудова споруди, захід,
котрий нечасто супроводжував реставрацію. До
багатьох деталей робіт можна мати застереження (як
мали їх і того часу). Багато планів ніколи не дочекалося
реалізації – через вибух I Світової війни, фінансові
клопоти, або також з інших причин. Усі ці причини
з сучасної перспективи можна трактувати як знакові,
тому що зумовили, що катедра не тільки утримала свій
винятковий статус, але і згідно з прагненнями о. Теодоровича,
Яна Болоза Антоневича і, напевно, багатьох
інших львівських вірмен, завдяки виконаним роботам,
став він ще сильніше підкреслений. В ім’я сучасності
архієпископ повернувся до традиції; позбуваючись
барокового опорядження, добувся до найстаріших,
середньовічних реліктів костелу. Хотів, щоб сучасне
мистецтво творилося для катедри на підставі мініатюр
Євангелія XII століття.
510