завантажити PDF файл

Невмержицький проти України1996, Reports 1996-VI, PP.2399-2400, para. 74, та I.A. v. France, judgmentof 23 September 1998, Repots 1998-VII, P. 2978, para. 102).133. Більш того, Суд повторює, що вимога правової певності,яка ґрунтується на верховенстві права, поширюється і на статтю 5Конвенції, зокрема, на § 3 цієї статті. У зв’язку з цим Суд вважає, щостаття 156 КПК (див. § 54 вище) по суті суперечить практиці Суду,тому що строк, залишений для ознайомлення заявника з матеріаламисправи, не врегульований національним законодавством з достатньоючіткістю та не був взятий до уваги під час підрахунку загальногостроку тримання заявника впродовж досудового слідства. Заявникзалишався, таким чином, під вартою на невизначений строк, безбудь-якого дозволу з боку суду на його подовжене тримання, як тоговимагає стаття 5 § 3, на час, коли він або інші підозрювані ознайомлювалисяз матеріалами справами. Суд, відповідно, вважає, що цяпрогалина у законодавстві суперечить принципу «правової певності»(див. «Ječius v. Lithuania», no. 34578/97, § 57, ECHR 2000-XI). Суд такожзауважує, що внесення змін та доповнень до КПК 3 квітня 2003року частково виправило цю ситуацію. Однак, ці зміни не вплинулина положення заявника у той час.b. Період, який береться до уваги134. Суд зазначає, що при визначенні тривалості тримання заявникапід вартою упродовж судового розгляду згідно з § 3 статті5 Конвенції слід брати до уваги період, який починається з дативзяття обвинуваченого під варту, і закінчується датою винесеннявироку, навіть і судом першої інстанції (див. між іншими «Wemhoff v.Germany», judgment of 27 June 1968, Series A no. 7, p. 23, § 9, та «Labitav. Italy», [GC], no. 26772/95, paras. 145 and 147, ECHR 2000-IV). Суд,таким чином, доходить до висновку, що заявника тримали під вартоюз 8 квітня 1997 до 23 лютого 2000 року, що в сумі становить 2роки, десять місяців та п’ятнадцять днів. Однак, з цього строку тількидва роки, п’ять місяців та дванадцять днів підпадають під компетенціюratione temporis, що починає свій відлік з 11 вересня 1997року – дати набрання чинності для України положень Конвенції.135. Суд зазначає стандартні причини винесення прокуроромрішення про залишення заявника під вартою: ризики ускладнень,залякування свідків та підробка доказів. При прийнятті рішеннятакож враховувалася тяжкість обвинувачення, висунутого проти заявника.Суд ще раз зауважує, що наявність серйозної підозри щодовчинення особою тяжкого злочину хоча і є доречним фактором, але103