завантажити PDF файл

Право на життя, свободу від катувань, право на свободу та особисту недоторканністьПунктом 13 Розділу XV Перехідних положень Конституції Українивід 26 червня 1996 року передбачає наступне:110«...13. Протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцієюзберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затриманняосіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведенняогляду та обшуку житла або іншого володіння особи.»Більшість нагадала, що в своїх попередніх рішеннях Суд вирішив,що з огляду на умови застереження до пункту 1 статті 5 на Українуне поширювалось зобов’язання Конвенції про те, що первиннийарешт та тримання осіб під вартою має бути здійснено за рішеннямсудді (див. пункт 112 рішення). Я цілком поділяю цю думку. Проте,в цьому рішенні Суд дійшов висновку, що питання подовженнястроку тримання особи під вартою не підпадає під це застереження,оскільки останнє не посилається на статтю 156 Кримінально-процесуальногокодексу (див. пункт 114 рішення).По-перше, я звертаю увагу на те, що застереження, зроблене Україноюдо пункту 1 статті 5 Конвенції, не тільки посилається на статті106 та 157 Кримінально-процесуального Кодексу, а також на статтю 13Глави XV Перехідних положень Конституції України, який передбачає,серед іншого, що «існуючий порядок арешту, тримання під вартоюі затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину… зберігаєтьсяпротягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією».По-друге, стаття 156 Кримінально-процесуального Кодексу в редакціїна момент події стосувалася «строків тримання під вартою».Проте, причина, з якої більшість визнає порушення пункту 1(с) статті5 Конвенції щодо першого періоду (з 1 жовтня 1997 до 1 листопада1999) не має нічого спільного із тривалістю тримання заявника підвартою; причина полягає в тому, що тримання заявника було подовженоп’ять разів не судом, а відповідними прокурорами на періодивід шести до вісімнадцяти місяців, тобто в межах встановленогомаксимально допустимого строку тримання.Таким чином, я не можу дійти висновку, що Україна порушилапункт 1(с) статті 5 Конвенції оскільки питання подовження строкутримання під вартою не було врегульоване застереженням, зробленимстороною-відповідачем до пункту 1 статті 5. Мені здається, що більшістьвважає, що проблема полягала у відсутності судового контролютримання заявника під вартою протягом встановленого законом строку.Натомість, я вважаю, що це питання необхідно розглядати відповіднодо пункту 3 статті 5 Конвенції. Суд окремо розглянув це питання та