завантажити PDF файл

Справи, які стосуються невиконання рішень національних судів378b. Оцінка Суду39. Суд зазначає, що державні органи, такі як Кабінет Міністрів,не можуть довільно посилатись на брак коштів, як на виправданняневиплати заборгованості за рішенням, яке вступило в законну силу.Суд підтверджує, що затримка у виконанні рішення не може бутитакою, щоб порушувати саму суть права, гарантованого пунктом 1статті 6 (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi v. Italy» [GC], заява№ 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-VI). Проте, у цій справі заявник неповинен був бути позбавлений можливості отримати зиск від результатусудового розгляду, з огляду на стверджувані фінансові таадміністративні складності Кабінету Міністрів щодо виплати заборгованостіза рішенням від 22 травня 2001 року.40. Суд повторює, що позитивне зобов’язання держави за пунктом1 статті 6 Конвенції полягає в організації системи виконаннярішень, ефективної як теоретично так і на практиці, і здійснюватиїх виконання без необґрунтованих затримок. У цій справі КабінетМіністрів не міг сплатити заборгованість за рішенням, оскільки, яквстановила державна виконавча служба, орган у структурі Міністерстваюстиції, яке самостійно відповідає за виконання рішень(підпорядковане Кабінету Міністрів), Кабінет Міністрів не був юридичноюособою і не володів необхідними коштами для виплати заборгованості.41. Проте, Суд зауважує, що виходячи з рішення від 22 травня2001 року і відповідного національного законодавства, що КабінетМіністрів має достатньо повноважень для того, щоб зобов’язати Державнеказначейство і Міністерство фінансів виділити з державногобюджету необхідні кошти для виплати заявникові компенсації (див.пункти 11 та 32 вище). Більше того, Уряд не надав жодних доказівтого, що кошти, визначені рішенням від 22 травня 2001 року, буливрешті виділені, чи Кабінетом Міністрів були здійснені певні діїдля виконання рішення від 22 травня 2001 року протягом періоду,що розглядається, який тривав близько чотирьох років і п’яти місяців.Більше того, реакція заступника державного секретаря КабінетуМіністрів, показує, що цей посадовець ігнорував рішення, яке набулозаконної сили і підлягало виконанню, і, таким чином, сприявзатримці у його виконанні (див. пункт 18 вище).42. Таким чином, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.