завантажити PDF файл

Антоненков та інші проти Українияке викликало зайве подовження судового розгляду на п’ять місяціву червні – листопаді 1998 року та на один рік у квітні 2000року – квітні 2001 року.46. Подальші затримки у провадженні були спричинені рідкимисудовими засіданнями. Хоча заявники не перебували під вартою,Суд вважає, що судовий розгляд мав проводитись з більш щільнимграфіком судових засідань з метою прискорити провадження (див.«Čevizović v. Germany», № 49746/99, 29 липня 2004 року, пп. 51 та60). До того ж Суд зазначає, що найбільш частою причиною длявідкладення слухань протягом усього судового розгляду була неявкапотерпілого в судове засідання. Так було до квітня – травня2001 року, коли суд прийняв рішення про його примусовий привід,та ці рішення напевно не справили жодного ефекту на йогоповедінку.47. Враховуючи вищезазначене, Суд вирішує, що тривалість провадженняне задовольняє вимоги «розумного строку». Відповідно тутмало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.ІІ. ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 ПРОТОКОЛУ № 4 ДО КОНВЕНЦІЇ48. Заявники скаржились на тривале обмеження їх свободи пересуванняв результаті застосування підписки про невиїзд. Вони посилалисьна статтю 2 Протоколу № 4, якою у відповідній частиніпередбачено наступне:«1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межахцієї території має право на свободу пересування і свободу виборумісця проживання.3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крімтих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільствів інтересах національної або громадської безпеки, для забезпеченнягромадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров’яабо моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягатиобмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуютьсясуспільними інтересами в демократичному суспільстві».49. Суд зазначає, що ця скарга пов’язана з обставинами, дослідженимивище, та відповідно так само має бути визнана прийнятною.467