завантажити PDF файл

Право на життя, свободу від катувань, право на свободу та особисту недоторканність983. Застереження, зроблені Україною щодо § 1 статі 5 Конвенції112. Суд зауважує, що в застереженнях йде посилання на статті106 та 157 КПК (див. §§ 56-59 вище), відповідно до яких кожна особаможе бути заарештована або взята під варту за рішенням прокурорабез жодних вимог щодо судового нагляду над взяттям під варту (див.«Салов проти України», ухвала від 27 квітня 2004 року, № 65518\01).Беручи до уваги термін дії застережень, Україна не мала зобов’язаньзгідно з Конвенцією гарантувати, щоб перший арешт чи триманняпід вартою осіб, таких, як заявник, було здійснене за рішенням судді(див. «Фалькович проти України», ухвала від 29 червня 2004 року,№ 64200\00).113. Суд зазначає, що питання продовження строків триманнязаявника під вартою, вирішується на підставі статті 156 КПК (див.§ 45 вище). Проте це положення не було включене до застереженьУкраїни щодо § 1 статті 5 Конвенції.114. Беручи до уваги строки застережень і той факт, що вони непосилалися на статтю 156 цього Кодексу, Суд вважає, що питанняпродовження тримання під вартою не входить до цього застереження.4. Законність продовження строків тримання заявника під вартою115. Щодо фактів у цій справі, то Суд зазначає, що спочаткувзяття заявника під варту 8 квітня 1997 року було ініційовано слідчимМіністерства внутрішніх справ. 11 квітня1997 року прокуроромКиївської міської прокуратури був санкціонований арешт заявника.Ця санкція була переглянута судом 28 травня 1997 року. Строк триманнязаявника під вартою з шести до вісімнадцяти місяців п’ятьразів продовжувався відповідним прокурором. Останнє рішення пропродовження строку тримання під вартою було прийнято 30 червня1998 року в.о. Генерального прокурора (див. § 27 та §§ 31-34 вище).1 листопада та 16 грудня 1999 року Київський міський суд та ВерховнийСуд відхилили клопотання заявника про звільнення з-підварти, незважаючи на те, що встановлений граничний термін триманняпід вартою закінчився.116. Суд зазначає, що якщо тримання під вартою ґрунтуєтьсяна санкції суду, то період такого тримання є в принципі «законним»(див. «Jecius v. Lithuania», № 34578\97, § 68, ECHR 2000-IX). Протеу цій ситуації не було жодного рішення суду щодо подальшого триманнязаявника під вартою з 29 травня 1997 року до 1 листопада1999 року. Рішення про продовження тримання заявника під вартою