завантажити PDF файл

Справи, які стосуються невиконання рішень національних судів59. Суд посилається на свою практику, відповідно до якої значнізатримки у виконанні рішення, винесеного на користь заявника, єпорушенням його права, передбаченого статтею 1 Протоколу 1, а відсутністьактивів у державного підприємства не може слугувати прийнятнимвиправданням щодо вимог цієї статті (див. справи Войтенка,пункт 53; Дубенка, пункт 50; «Михайленків та інших проти України»,заяви № 35091/02, 35196/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02,36800/02, 38296/02 та 42814/02, пункт 62 CEDH 2004-…).60. Суд вважає, що через те, що невиконання рішення від 7 грудня1999 року затягнулось на чотири роки і чотири місяці, заявникзазнав надмірного тягаря.61. Відповідно, було порушення статті 1 Протоколу № 1.ІІІ. Застосування статті 41 Конвенції62. Відповідно до статті 41 Конвенції«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, іякщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачаєлише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілійстороні справедливу сатисфакцію».284А. Шкода63. Заявник вимагає 8 166 євро у якості відшкодування матеріальноїшкоди, вирахуваної виходячи з тривалості невиконання рішеньвід 2 березня та 7 грудня 1999 року. Заявник нагадує про негативнийвплив інфляції на суму, яка була йому виплачена на підставі рішеннявід 7 грудня 1999 року. Він вимагає рівно 8 136 євро за завдану моральнушкоду.64. Уряд зазначає про свою незгоду. Він зазначає, що заявник необґрунтував свої вимоги. Зокрема, рішення від 1999 року було виконано.Уряд стверджує, що можливе встановлення порушення пункту1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 само по собі може бутидостатньою справедливою сатисфакцією.65. Суд підкреслює, що підставою для стягнення з метою наданнясправедливої сатисфакції є у цьому випадку тривалість невиконаннярішення від 7 грудня 1999 року. Відповідно, така ж, як і сума,що вимагається заявником у якості матеріальної шкоди, стосується