завантажити PDF файл

Невмержицький проти Україниприймалося прокурорами, які були стороною провадження і які впринципі не можуть розглядатися як «незалежні, уповноважені закономна виконання судової влади посадові особи» (див. «Меріт протиУкраїни», № 66561\01, рішення від 30 березня 2004, § 63). Виходячиз їх ролі та статусу, вони не могли здійснити належний нагляд зазаконністю прийняття рішення про продовження строку триманнязаявника під вартою, яке є предметом розгляду згідно з § 3 статті 5Конвенції.117. Суди перевіряли законність тільки рішень прокурора пропродовження строку тримання заявника під вартою від 1 листопадата 16 грудня 1999 року, коли вони відмовили заявнику у задоволеннійого клопотання про звільнення без надання жодних конкретнихпричин та без визначення подальшого періоду тримання під вартою,незважаючи на те, що граничний строк тримання заявникапід вартою закінчився ще 30 вересня 1998 року. Заявник закінчивзнайомитися з матеріалами справи 9 серпня 1999 року, але відповіднодо статті 156 КПК цей період не береться до уваги при обрахункузагального строку тримання під вартою. 1 листопада 1999 рокуКиївський міський суд та 16 грудня 1999 року Верховний Суд Українинаправляли справу на додаткове розслідування.118. За цих обставин Суд приходить до висновку, що триманнязаявника під вартою з 1 жовтня 1997 року (з дати другого продовженнястроку тримання під вартою, яка підпадає під юрисдикціюсуду ratione temporis) до 1 листопада 1999 року (перший період) булонезаконним в сенсі § 1 (с) статті 5 Конвенції.119. Більше того, максимальний строк розслідування у разі поверненнясудом справи на додаткове розслідування складає два місяці.Цей строк закінчився 16 лютого 2000 року. Проте заявниказвільнили з-під варти тільки 23 лютого 2000 року – після семи днівз дати закінчення строку згідно з рішенням першого заступникапрокурора Київської області про звільнення заявника з-під варти,яке було прийняте за день до цього. За цих обставин Суд дійшоввисновку, що продовження тримання заявника під вартою з 16 до 22лютого 2000 року (другий період) було незаконним відповідно до § 1(с) статті 5 Конвенції.120. Більше того, заявника було звільнено з-під варти 23 лютого2000 року, через день після того, як було прийнято рішення про йогозвільнення (третій період), не дивлячись на те, що його повинні булизвільнити негайно з огляду на закінчення передбаченого строкутримання під вартою (див. § 54 вище).99