завантажити PDF файл

Справи, які стосуються права на справедливий суд170В. Доводи заявника73. Заявник стверджував, що принцип «правової певності» бувпорушений, оскільки у справі було скасовано рішення остаточноїпостанову суду. Він наголошував, що постанова районного суду від 7березня 2000 р. набула законної сили, але була скасована, незважаючина те, що жодного подання не було зроблено прокуратурою протягомсемиденного строку, як це зазначено в статті 252 Кримінально-процесуальногокодексу (див. § 43 вище): протест був поданийлише 30 березня 2000 р. Заявник повторив, що, по суті, постановапро направлення справи на додаткове розслідування прирівнювалосядо визнання його невинуватим за первісними обвинуваченнямиза статтею 127 ч. 2 Кримінального кодексу України, поданими прокуратурою(див. § 41 вище).74. Заявник зазначив, зокрема, що внесення протесту вплинулона тривалість провадження, оскільки воно було здійснене з порушеннямпроцесуальних строків, встановлених національним законодавством.Більш того, подання протесту було спрямоване на затягуванняпровадження. Відповідно до постанови від 7 березня 2000 р., прокуратуріне вдалося довести вини заявника в злочині, передбаченомустаттею 127 ч. 2 Кримінального кодексу України (див. § 41 вище) тавимагалася перекваліфікація правопорушення за статтею 186-2 КодексуУкраїни про адміністративні правопорушення або за статтею125 КК України. Згідно зі статтею 186-2 України про адміністративніправопорушення максимальною санкцією в разі засудження заявникабув би штраф у розмірі від 51 до 102 гривень, а не 8 років позбавленняволі (див. § 42 вище). Відповідно, заявник зробив висновок, щопротест на постанову районного суду та наступна постанова президіїДонецького обласного суду від 5 квітня 2000 р., порушили принципнезалежності та неупередженості суду, закріплений у § 1 статті 6Конвенції. Далі заявник зазначив, що внутрішнє законодавство тарівень фінансування судів не забезпечувало достатніх гарантій дляпопередження зовнішнього тиску на суддів, у його конкретній справіза допомогою начебто вказівок, наданих Головою обласної адміністрації(державного органу, який відповідає за фінансування судів ізрегіональних бюджетів) голові Донецького обласного суду. Заявниктакож посилався на рішення Конституційного Суду України з цьогопитання (див. § 49 вище).75. Далі заявник стверджував, що відповідно до вказівок президіїДонецького обласного суду районний суд мав би його засу-