завантажити PDF файл

Справи, які стосуються невиконання рішень національних судів37. Суд нагадує, що у своїй ухвалі щодо прийнятності від 19жовтня 2004 року Суд визнав прийнятними скарги заявника за п. 1статті 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції стосовноскасування остаточного та обов’язкового до виконання рішення від10 квітня 1998 року, винесеного на користь заявника. В той же часвсі інші скарги заявника за вищевказаними статтями були проголошенінеприйнятними. Таким чином, зараз межі справи перед Судомобмежені скаргами, які були проголошені прийнятними.ІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ Пункту 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ38. Заявник скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенціїта статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, що остаточне та обов’язковедо виконання рішення від 10 квітня 1998 року, винесене на його користь,було скасовано в процесі перегляду справи в порядку нагляду.Пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає:302«Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків…має право на справедливий…розгляд…судом…»39. Уряд стверджував, що провадження у справі заявника булозакінчено на його користь ухвалою Верховного Суду України. Більшетого, процедуру перегляду справ було скасовано в червні 2001року із внесенням відповідних змін в українське законодавство.40. Заявник стверджував, що численні протести в порядку нагляду,внесені Генеральною прокуратурою України в порядку нагляду,та скасування рішення, винесеного на його користь, порушувалийого права.41. У світлі усталеної прецедентної практики Суду з цього питаннятой факт, що вимоги заявника врешті були задоволені, не відкидаєтой вплив правової невизначеності, якого він зазнав протягомдвох років після скасування остаточного рішення від 10 квітня 1998року (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії»,№ 52854/99, пар. 49, 2003 – Х), оскільки держава не запропонувалабудь-якої компенсації матеріальної чи моральної шкоди, якої зазнавзаявник в результаті такого скасування.42. Використовуючи процедуру перегляду рішень в порядку наглядудля скасування рішення від 10 квітня 1998 року, президіяВищого арбітражного суду порушила принцип правової певності