завантажити PDF файл

Салов проти Українипрокурор, який санкціонував затримання заявника, розглянув питаннятримання заявника під вартою негайно. Уряд також наголошував,що санкція прокурора на арешт заявника підлягала суворомусудовому контролю, який може ініціюватися, та ініціювавсязаявником. Судовий контроль, встановлений в українському законодавстві,полягає в тому, що скарга затриманого на санкцію наарешт має розглядатися негайно та в тому, що суд вирішує питаннящодо звільнення затриманого. Відповідно, Уряд зробив висновок,що кримінально-процесуальне законодавство, чинне на час арештузаявника, повністю відповідало вимогам § 3 статті 5 Конвенції.В цьому зв’язку Уряд зробив висновок про відсутність порушеннястатті 5 Конвенції.54. З огляду на вимогу статті 5 § 3 Конвенції негайно постатиперед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає правоздійснювати судову владу, Уряд стверджував, що період, який передуваврозгляду питання затримання заявника, не був тривалим. Урядзауважував, що відповідно до українського законодавства, скарга насанкцію на арешт може бути подана навіть у день його видачі. Далізазначалося, що законодавство встановлює суворі часові рамки длярозгляду скарг щодо арешту та що наданий час не є надмірним.Проте можливі затримки могли статися, якщо затриманий або йогоадвокат затримали подачу скарги на санкцію на арешт. Зокрема,Уряд зазначив, що 3 листопада 1999 р. прокурор санкціонував арештзаявника. Скарга на ці дії була датована 6 листопада 1999 р. та, згіднопостанови суду, подана лише 10 листопада 1999 р. 17 листопада1999 суд розглянув скаргу та підтвердив законність арешту. Він зауважив,що 8 листопада 1999 заявник подав клопотання про змінуадвоката, що призвело до затримки в розгляді його скарги.55. Уряд зауважив, що затримка в поданні скарги щодо ордера наарешт сталася з вини заявника. Зокрема, апеляція була подана через7 днів після ухвалення санкції. З огляду на вищезазначене, Уряд зробиввисновок, що в цьому випадку порушення статті 5 Конвенції щодоневідкладності розгляду питання затримання заявника, не було.2. Доводи заявника56. Заявник стверджував, що згідно з українським законодавством,прокурор належить до правоохоронних органів та ні в якомуразі не може вважатися службовою особою, якій закон надає правоздійснювати судову владу. Зокрема, згідно зі статтею 124 ч. 1 Кон-163