завантажити PDF файл

Салов проти Українисправі та є стороною в цій справі. Тому Суд повторює свою позиціющодо статусу прокурора, який не може вважатися особою, «якій законнадає право здійснювати судову владу», та відхиляє доводи Урядуу цьому зв’язку.59. Відповідно Суд повинен розглянути, чи відповідає періодчасу, який минув перш ніж заявник постав перед суддею чи іншоюособою в сенсі § 3 статті 5 Конвенції, вимогам цієї статті. У цьомузв’язку Суд зауважує, що заявник був затриманий міліцією 1 листопада1999 р., проте питання його затримання не переглядалося судомдо 17 листопада 1999, тобто протягом 16 днів після його арешту. Судвважає, що пояснення Уряду щодо затримки перегляду питання проарешт заявника є несуттєвими, оскільки Уряд виходив з того, щоперегляд судом затримання не є автоматичним, а що такий переглядзалежить від наявності скарги затриманої особи щодо законності їїарешту (див. згадуване вище рішення у справі Niedbala, § 50). Навітьякщо припустити, що аргументи Уряду щодо відповідальності заявниказа затримку в поданні скарги на арешт обґрунтовані, Суд, тимне менше, дотримується думки, що тримання заявника під вартоюпротягом семи днів без будь-якого судового контролю випадає з чіткихчасових меж, встановлених статтею 5 § 3 Конвенції (див. «Broganand Others v. The United Kingdom», рішення від 29 листопада 1988 р.,Серія А № 145-В, с. 30-35, §§ 55-62).60. З огляду на вищенаведене, Суд доходить до висновку, що маломісце порушення статті 5 § 3 Конвенції.ІІ. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 § 1 КОНВЕНЦІЇ61. Заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження,порушеного проти нього. Він стверджував, зокрема, щонаціональні суди не дотримувалися принципів верховенства правата правової певності, враховуючи той факт, що президія Донецькогообласного суду скасувала остаточну та юридично обов’язкову постановурайонного суду м. Донецька, відповідно до якої справу заявникабуло направлено на додаткове розслідування, тим самим порушуючипитання законності первісного обвинувачення, пред’явленогопроти заявника прокурором за частиною 2 статті 127 КК України.При цьому заявник посилався на статтю 6 § 1 Конвенції, яка у відповіднійчастині проголошує:165