завантажити PDF файл

Ґонґадзе проти Українили опубліковані у вищевказаному спеціальному звіті від 22 січня 2001року. Організація дійшла висновку, що слідчі органи здебільшого булизайняті доведенням невинуватості посадових осіб вищого рівня.98. 2 липня 2003 року ПАРЄ була представлена доповідь п. Х.С. Крюгера,заступника Генерального секретаря Ради Європи. Документи,додані до звіту, підтверджували, що до призначення нового Генеральногопрокурора 6 липня 2002 року розслідування проводилосьнеефективно, хоча подальші події дали підстави для надій на більшуефективність. Відповідно до зауважень заявниці подальші подіїв розслідуванні справи показали, що виражені надії були передчасними.99. 16 вересня 2003 року Європейський Союз висловив своє занепокоєнняз приводу відсутності прогресу в розслідуванні.100. Це ж питання щодо ефективності розслідування у справібуло порушене Конгресом США та НАТО.101. 13 вересня 2005 року декілька міжнародних неурядових організаційопублікували описово-інформативний звіт щодо розвиткурозслідування у справі Ґонґадзе. Вони зазначали, що Генеральнапрокуратура за підтримки Президента намагалась обмежити розслідуванняі не робила необхідних спроб для розшуку та обвинуваченнязамовників викрадення та вбивства п. Ґонґадзе. Далі вони критикувалиоргани державної влади за серйозні невдачі у розслідуванні,зокрема:«– Зникнення генерал-лейтенанта Пукача; витік інформації, який спричинивперешкоди в роботі українських та ізраїльських органів, якіготували його затримання; відсутність будь-якого громадського контролюза цією потенційно кримінальною дією; відсутність будь-якогорозслідування обставин, за яких генерал-лейтенант Пукач був попередньозвільнений, а його справу закрито у грудні 2003 року;– смерть колишнього міністра внутрішніх справ п. Кравченка, якийімовірно міг надати важливу інформацію про зв’язок між записанимип. Мельниченком розмовами та скоєним убивством, а також відсутністьбудь-якого громадського контролю за можливою бездіяльністю Генеральноїпрокуратури щодо розслідування справи п. Кравченка та йогозахисту як свідка;– не проведення допитів певної кількості свідків у Міністерстві внутрішніхсправ для з’ясування системи стеження та залякувань, яка тамфункціонує; не проведення ретельного розслідування для з’ясування17